Телефони

Близько 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років зустрічалися зі цькуванням та агресивною поведінкою, йдеться у дослідженні ЮНІСЕФ за 2017 рік. З них 24% стали жертвами булінгу, приблизно половина з яких нікому не розповідали про ці випадки.

Статистика лякає. Здається, новомодний термін «булінг» ще декілька років тому ніхто в Україні не вживав. Тепер же про нього голосять відомі люди, державотворці та громадські організації. Чому булінг набирає такої «популярності» серед школярів? Що про булінг говорить закон? Як попередити цькування? Говоримо про це нижче.

Чому в Україні так багато випадків булінгу?

Булінгу можуть піддаватися будь-які жінки та чоловіки, незалежно від віку. Проте найбільш розповсюджений булінг серед школярів. Цькування однокласників за зовнішність, регулярне вимагання грошей та побиття – ось класична картина булінгу у школах.

Звичайно, що булінг є один із різновидів насильства. Причини його поширення випадків булінгу в Україні лежать глибоко, починаючи від норм суспільства, закінчуючи вихованням окремої особистості. Та спробуємо виділити основні:

  • Неуважність батьків та проблеми у вихованні
  • Психологічні зрушення у кривдників
  • Неефективність або відсутність законів та форм покарань

Булінг доволі небезпечний, адже його наслідки можуть відображатись як у фізичному плані (тут зрозуміло), так у психологічному (тривожність, агресія, апатія, закритість, які можуть перерости у серйозну проблему).

Чи ефективний новий Закон про цькування?

Законопроект визначає «булінг» як «моральне або фізичне насильство, агресію у будь-якій формі або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення».

Нова стаття закону передбачає адміністративну відповідальність за булінг (зокрема, говориться про булінг у школах) – це штраф або громадські роботи. Для боротьби з булінгом у школах виробили чіткий алгоритм дій, які є необхідними, якщо дитина стала жертвою.

Закон про булінг насправді є дуже важливим. Адже раніше, якщо правопорушення не підпадало під Кримінальний кодекс, тобто постраждалому не завдали тілесних ушкоджень, – покарати винних за цькування було важко. Нова стаття робить це можливим, хоча б в адміністративній площині.

Так, Заступниця міністра юстиції Іванна Смачило у своєму інтерв’ю сайту TheDevochki зазначає:

“Що стосується булінгу, ми вже просто дійшли до крайньої межі, коли на телебаченні майже щодня з’являлися жахливі сюжети про цькування у школах. Більшість шкільних адміністрацій, коли ми приходили, говорили: «У нас такого немає. Отам є, в тій школі, а в нас немає». Зараз, за новим законом, адміністрація зобов’язана реагувати та нести відповідальність. Якщо є звернення — заява від дитини чи батьків — або стався публічний випадок, директор повинен реагувати. Скликати комісію, яка разом із психологом та адміністрацією школи вирішує, чи треба звертатися до правоохоронних органів, чи достатньо провести бесіду з усіма учасниками. Якщо після заяви не збиралася комісія і не було ухвалено жодного рішення, директор притягується до відповідальності. Це можуть бути громадські роботи, виправні роботи чи штраф”

Також Іванна Смачило відзначила, що від початку введення закону, в Україні ухвалено понад 90 судових рішень щодо булінгу:

“Ми не прагнемо до збільшення рішень суду. Прагнемо, щоб адміністрації шкіл включалися до цього процесу, і працювали над створенням здорової атмосфери в закладах освіти. Покарання, притягнення до відповідальності — це останнє, до чого слід звертатися”

Як бачимо, новий закон і справді змінює ставлення суспільства до проблеми булінгу і, щонайголовніше,– вводить це поняття у Кримінальний кодекс. Проте тут виникають декілька проблемних питань. По-перше, наскільки ефективним буде новий закон і надалі, адже зафіксувати чи розпізнати факт булінгу вкрай важко. По-друге, Закон про цькування обмежується тільки підлітків і цькування у школі, а як бути із решта випадків булінгу? Питання залишаються відкритими.

Який він, булінг у відношенні до жінок?

Цькування буває різним. Так, ми (активістки Проекту Кешер) чуємо репортажі з регіонів, в яких працюємо про те, що булінг є серйозною проблемою для жінок. При чому це бувають випадки як психологічного, так і фізичного цькування.

Класичний випадок булінгу по відношенні до жінки – історія Моніки Левінські, яка піддавалась цькуванню в ЗМІ (кібербулінгу) через скандал навколо роману з Біллом Клінтоном. Американські громадяни в цій ситуації встали на сторону глави держави, назвавши його жертвою, а її – єдиною винуватицею події. Мовляв, саме вона спокусила Клінтона, а він всього лише припустився помилки. Уявити собі таке зараз, коли фемінізм стає словом року, а рух #MeToo набирає обертів, практично неможливо. Якщо це станеться в наші дні, Клінтона напевно б публічно засудили. Проте тоді все відбувалося інакше і Левінські піддалася цькувань та ганьбі зі сторони суспільства.

Серед розповсюджених тем для булінгу жінок є тема їхнього тіла та здоров’я. Такі теми, як менструація, гормональні зміни, інтимне життя післяпологові розлади тощо вважаються сороміцькими, такими, про які не варто говорити.

Цькування жінок зі сторони суспільства та заборона говорити на такі теми власного здоров’я є частиною інтенсивного табу і сорому, що оточує жіночі тіла та сексуальність. У такій ситуації важливим стає консолідація жінок для захисту власного права говорити та не соромитися питань власного здоров’я. Про це поговоримо далі.

 Як інформація може протистояти булінгу?

Новий закон, про який ми вже говорили містить в собі ще один важливий момент – впровадження обов’язкової інформативної та просвітницької діяльності про булінг. Як відзначає Іванна Смачило, школи зобов’язані робити систематичні превентивні, роз’яснювальні заходи, лекції, флешмоби.

Ми маємо розуміти, що інформаційно-просвітницька діяльність – це не тільки місія шкіл, але й інших установ  та кожної людини зокрема. Ми маємо говорити про булінг, заявляти про методи його попередження та привертати увагу громадськості до цього.

ВОЗ вважає буллінг загрозою здоров’ю всіх, хто в нього залучений: і жертв, і кривдників, і навіть тих, хто просто спостерігає за ситуацією, не втручаючись в неї.

Цікаво, що зрушення у цьому ключі вже відбуваються. Так, на даний момент існують різноманітні рухи, які привертають увагу громадськості до проблем булінгу ((#DefyTheName, #MeToo та #TimesUp). Такі кампанії підтримують всесвітню боротьбу із різними формами насильства як щодо до дітей, так і у відношенні до жінок та сприяють просуванню жіночих прав у світі. 

Згадуючи історію Моніки Левінськи, варто відзначити, що жінка не впала духом. Вона уміло впоралася із депресією через тиск на неї та вирішила допомагати людям, які, як і вона, зустрілися з випадками цькувань та принижень. Вона випустила автобіографію, презентувала власну колекцію сумок, стала активним інтернет-користувачем, почала з’являтися на публіці, зареєструвалася в популярній соцмережі Twitter і стала колумністом видання Vanity Fair. Її просвітницька діяльність не тільки відкрила всю правду та змінила ставлення до неї, але й дає змогу суспільству звернути увагу на булінг:
“Чим більше людей наважаться публічно говорити про свій досвід та побоювання, тим простіше буде вирішувати це питання. Таким чином, все більша кількість людей буде ділитися переживаннями, пов’язаними із булінгом, а не буде тихо терпіти“
Саме тому Проект Кешер у межах нашого щорічного заходу у Нью-Йорку відзначив Моніку за її активність проти булінгу. Вона отримала нагороду Kol Isha від Проекту Кешер і ми вважаємо, що ми – перша єврейська жіноча організація, яка відзначила її потужну роботу.

Час боротися із булінгом або Чому Моніка Левінські отримає нагороду від Проекту Кешер

Окрім відомих рухів, на Інтернет-ресурсах стали доступні різноманітні посібники, брошюри, методички, у яких містяться поради для батьків, вчителів та викладачів про те, як попередити булінг, як його розпізнати та що робити у разі його виявлення. Наприклад, на платформі масових відкритих онлайн-курсів Prometheus є безкоштовний курс для освітян “Протидія та попередження булінгу (цькуванню) в закладах освіти“, викладачі якого є досвідченими експертами у сфері прав дитини.

Ми також долучаємося до місії всесвітніх рухів проти булінгу і у межах проекту «16 днів активності проти гендерного насильства у ставленні до дівчат та жінок» проводимо різноманітні теоретичні лекції та дискусії, а також практичні тренінги, акції та флешмоби, присвячені протидію насильству (одним із різновидів якого є булінг). У межах такої просвітницької діяльності ми прагнемо залучити різноманітні українські жіночі ініціативи до цієї місії. Як показує практика, чим більше ми говоримо про проблему та методи її вирішення – тим більше людей залучаються до цієї «розмови», а також стають «інформаційноозброєними» проти булінгу та інших форм насильства.

Натомість, у межах проекту «Правда про жіноче здоров’я» ми розповідаємо жінкам  не тільки як правильно говорити про булінг з дитиною, але й як самими не стати жертвами цькування. Як ми зазначали, особливо це актуально у питаннях здоров’я. Спільне «пробудження» й звільнення від сорому та цькувань у відвертих питаннях нашого здоров’я, а також боротьба за власні права – основна місія наших активісток.

На завершення, декілька корисних посилань, за якими Ви зможете більше дізнатися про булінг, як його розпізнати та попередити. Адже інформація – наша основна зброя у боротьбі із булінгом:

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)

Уляна Супрун: Булінг – поради батькам

Домашнє насильство та булінг у школі: Що змінилося в Україні за рік (інтерв’ю з Уляною Смачило)

Що таке “булінг” та чому про нього треба знати всім батькам: пояснюють у центрі соціальних служб

Сайт ЮНІСЕФ (ООН), присвячений поясненню питань пов’язаних з булінгом, із порадами психологів та контактами для отримання допомоги у випадку булінгу

Безкоштовний онлайн-курс для освітян на платформі Prometheus “Протидія та попередження булінгу (цькуванню) в закладах освіти”

Провести захід

Створити групу

Пройти навчання