Уявіть, що Ви зробили наукове відкриття, але його приписали Вашому колезі лише тому, що він чоловік. Думаєте, такого не буває? Проте таке явище має давню історію і навіть назву – «ефект Матильди». Від цього постраждало багато науковиць, починаючи від дослідниці ХІІ століття Тротули Салернської до першої жінки-лауреатки Нобелівської премії Марії Склодовської-Кюрі. Більше про ефект Матильди, його причини та наслідки, а також про те, як протистояти дискримінації в науці, поговоримо у цій статті.
Подумайте, чи знаєте Ви бодай п’ятьох відомих жінок-науковиць? Чи знаєте Ви, які відомі відкриття зробили жінки? А скільки Нобелівських лауреаток в області науки Ви можете назвати? Вочевидь, на ці питання не так легко відповісти. Це свого часу виявила й американська активістка Матильда Хослін Гейдж та написали про це у своєму есе «Жінка в науці».
Правда, ця робота активної дами, яка боролася за права жінок, надовго залишилася в забутті, і лише в 1993 році американська історикиня науки Маргарет В. Росітер описала загальну оману про жіночий розум і роль жінок у світовій науці, назвавши її ефектом Матильди.
Під час своєї підготовки до постдокторських досліджень американської науки двадцятого століття Маргарет Росітер копалася в довідковій роботі «Американські люди науки» (American men of Science) і натрапила на п’ятсот біографій жінок-вчених. Ця кількість вразила її, і вона вирішила написати роботу про вчених жінок в США до 1920 року, яку вона пізніше видала в науковому журналі AmSci (до цього Science і SciAm відхилили роботу). Досліджуючи біографії жінок, Росітер виявила, що часто відкриття науковиць приписували їх колегам-чоловікам, окрім того жінки часто страждали від гендерної дискримінації в науці.
Ефект Матильди – систематична дискримінація і спростування вкладу жінок-вчених у дослідження, роботи яких часто приписуються їх колегам-чоловікам. У більш широкому сенсі цей термін може застосовуватися для опису різноманітних проявів академічного сексизму.
Ефект Матильди можна помітити в багатьох випадках протягом всієї історії людства. Це підтверджують й різноманітні дослідження:
- Шляхом аналізу понад тисячу наукових публікацій 1991-2005 років було встановлено, що вчені-чоловіки частіше цитують публікації авторів чоловічої статі, ніж жінок.
- Швейцарські дослідники встановили, що ЗМІ частіше звертаються до вчених-чоловіків з проханням взяти участь у виставках, ніж до їх колег-жінок.
- Американські вчені-чоловіки як і раніше отримують більше визнання і нагород в порівнянні з вченими-жінками, незважаючи на аналогічні досягнення. Зараз ця різниця зменшується, воно було більш виражено в 1990-х роках, ніж в 2000-х.
- У 2012 році дві жінки-дослідниці з Університету Неймегена довели, що в Нідерландах стать кандидатів на посаду професора впливає на їх оцінку. Аналогічні випадки описані в італійському дослідженні, підтверджені американськими та іспанськими дослідженнями.
Яскраво демонструє ефект Матильди та дискримінацію жінок в науці історія нейробіолога Бена Барреса, який був жінкою. У віці сорока двох років, після тривалої кар’єри в науці, Баррес зробив операцію по зміні статі, ставши чоловіком. Він не міг не помітити, наскільки сильно це вплинуло на ставлення до нього колег. Якщо раніше він «не міг і слова сказати, щоб чоловік не намагався перебити», то тепер, він став користуватися набагато більшою повагою і увагою до своєї наукової роботи. Досвід Барреса демонструє нетиповий приклад звільнення від «ефекту Матильди».
Недооцінка праці жінок-вчених має багату історичну традицію. Звичайно в межах однієї статті не можливо написати про всіх жінок-науковиць, які зазнали ефекту Матильди та для прикладу пропонуємо декілька таких історій:
Тротула Салернська (XII століття) – італійська жінка-лікарка, авторка робіт, які після її смерті були приписані авторам чоловічої статі. Спочатку її роботу приписували чоловікові і синові, з часом її ім’я взагалі переплутали з чоловічим. Тому вона не згадується в «Словнику наукової біографії».
Нетті Стівенс (1861-1912) – першовідкривачка системи визначення статі XY. Її критичні дослідження борошняних черв’яків вперше виявили, що стать організму визначається його хромосомами, а не екологічними або іншими факторами. Стівенс сильно вплинула на перехід наукового співтовариства до нової лінії дослідження: визначення хромосомного статі. Проте, зазвичай, це відкриття приписується Томасу Ханту Моргану, видатному генетику того часу. Незважаючи на велику роботу Стівенс в області генетики, її вклад в роботу Моргана часто ігнорується.
Мері Уітон Калкінс (1863-1930) – навчаючись Гарвардському університеті, вперше запропонувала метод парних асоціацій в психології, який пізніше був використаний Георгом Еліасом Мюллером і Едвардом Б. Тітченером без будь-яких посилань на Калкінс.
Розалінд Франклін (1920-1958) – зараз її внесок у відкриття структури ДНК в 1953 році визнаний найбільш істотним. Під час відкриття Френсіса Кріка та Джеймса Уотсона, за яке вони отримали Нобелівську премію 1962 року народження, її робота не була належним чином врахована (хоча Уотсон описав вирішальне значення її вкладу в своїй книзі 1968 року «Подвійна спіраль»).
Март Готьє (рід. 1925) – тепер визнана за істотний внесок у відкриття хромосомної аномалії, яка викликає Синдром Дауна, відкриття, яке раніше належало виключно Жерому Лежену.
Маріан Даймонд (рід. 1926) – експериментально виявила феномен нейропластичності, який суперечив попередній неврологічній догмі. Коли її оригінальна стаття 1964 повинна була бути опублікована, вона виявила, що імена її двох другорядних співавторів, Девіда Креча і Марка Розенцвейга, були поміщені перед її ім’ям (яке, крім того, було поміщено в круглі дужки). Вона зауважила, що виконала основну роботу, описану в документі, і тоді її ім’я було поставлено на перше місце (без круглих дужок).
Харрієт Цукерман (рід. 1937) – в результаті ефекту Матильди, в якості співавтора її концепції був приписаний чоловік Роберт К. Мертон.
Марія Вінкельман – видатна німецька астрономиня XVII століття. Вона змушена була своє відкриття комети приписати чоловіку, що б воно було сприйнято, тому що її не хотіли слухати вчені мужі.
Ліза Майтнер – жінка-науковиця, яка не одне десятиліття працювала з науковцем Отто Ганом в Німеччині аж до 1938 року, коли змушена була емігрувати до Швеції. У 1939 р вона перша зрозуміла, що ті результати, які вони отримали в експериментах з Ганом, але не могли пояснити, є не що інше, як розщеплення атомного ядра. Вона була приголомшена, дізнавшись в 1944 р, що О. Гану одному присуджена Нобелівська премія за одне з найбільших відкриттів XX ст.
І це тільки сота частина всіх історій. Про них написано не в одній праці Маргарет Росітер. Та, на жаль, ці праці важко знайти у бібліотеках, а їх перекладів – одиниці. Саме внаслідок цього, ми знаємо так мало про жінок-науковиць та їх досягнення.
Очевидно, що ефект Матильди «виник» через помилкові судження про гендерні ролі чоловіків і жінок та через їхні нерівні можливості у суспільстві. Зараз це може здаватись неймовірним, але жінкам дозволили вступ до університету тільки в другій половині XIX століття. До цього та деякий час після цього жінки в університетському середовищі були рідкісним явищем. Що вже говорити про ті ситуації, коли жінка робила наукове відкриття. Звичайно, до цього ставилися скептично.
Частково, така ситуація існує й до сьогодні. Дівчат ще в школі перестає цікавити алгебра чи математика, а до технічних вишів вступає більше хлопців. На деяких спеціальностях у ВУЗах – переважна більшість чоловіків, на інших – жінок. Одна із головних причин такої ситуації –культурне середовище із гендерними стереотипами та міфами про роль і задатки жінок. Детальніше про гендерні стереотипи та міфи у науці ми розповідали тут – «Жінка в науці»: які існують міфи про несумісність жінок та науки?
Варто зазначити, що деколи й самі жінки думають, що володіють більш низьким інтелектом і менш здатні до розумової роботи. Для деяких, хто дізнається про безліч жінок-вчених вже в свідомому віці, це відкриття стає потрясінням і усвідомленням своїх потенційних можливостей. Тому один із шляхів вийти із цієї ситуації – це долати стереотипи у своїй голові та у своїй сім’ї. Можливо, Ваша донька хоче зайнятися інженерією, а не танцями, або ж буде мати більшу схильність до ІТ, ніж до літератури. У такому випадку варто створити усі умови для того, щоб вона могла реалізовувати свій потенціал у тій сфері, яка їй подобається.
Безсумнівно, ефект Матильди підтримувався та підтримується багатьма чоловіками, які охоче сприймали гендерні стереотипи, займаючи заздалегідь вигідне положення. Проте історія знає й випадки, коли чоловіки допомагали жінкам у науці та підтримували їх на здобуття Нобелівської премії. Ось деякі із них:
- У 1903 році Марія Склодовська-Кюрі (1867-1934) була включена в список номінантів на Нобелівську премію з фізики тільки на вимогу члена комітету Нобелівської премії, який був захисником жінок-вчених – шведського математика Магнуса Геста Міттаг-Леффлера і його колеги-лауреата, чоловіка П’єр Кюрі. Марі була першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію. Вона так і не була допущена до Французької Академії наук; її учениця, Маргарита Перей, стала першою жінкою, яка була удостоєна такої честі в 1962 році.
- У 1934 році Нобелівською премією з фізіології або медицини нагородили Джорджа Уіпла, Джорджа Майнота і Вільяма Мерфі. Вони зрозуміли, що їхня колега-жінка, Фріда Робшіт-Роббінс, була виключена з причини статі. Однак Уіпл розділив призові гроші з нею, оскільки він вважав, що вона заслуговує на Нобелівську премію, оскільки була співавторкою багатьох публікацій Уіпла.
- В кінці 1960-х років Джоселін Белл Бернелл (рід. 1943) виявила перші радіопульсари. За це відкриття в 1974 році Нобелівська премія з фізики була присуджена її керівнику Ентоні Хьюішу і Мартіну Райлу, посилаючись на новаторську роботу Хьюіша і Райла в сфері астрофізика. Джоселін Бернелл була забута. Її виключення з номінації на Нобелівську премію зазнало критики зі сторони декількох видатних астрономів, включаючи Фреда Хойла. Йосип Шкловський, одержувач медалі Кетрін Брюс 1972 року, розшукав Бернелл на Генеральній Асамблеї Міжнародного астрономічного союзу 1970 року, щоб сказати їй: «Міс Белл, Ви зробили найбільше астрономічне відкриття двадцятого століття».
Ці приклади демонструють, наскільки важлива підтримка колег-чоловіків. У науці немає чоловіка чи жінки, є результат роботи.
І найголовніше наше завдання зараз, щоб подолали ефект Матильди і безліч інших подібних явищ, пов’язаних із гендерної нерівністю – це популяризовувати досягнення жінок в науці. Подаруйте близькій людині книгу про жінок-науковиць, прочитайте її самі, розповідайте про відомих науковиць своїм дітям, напишіть статтю про жінку-вчену до Вікіпедії, проведіть заняття у своїй групі на цю тему тощо. Для цього ми залишаємо декілька корисних посилань. Читайте та надихайтеся:
Список науковиць до ХХ століття в українській Вікіпедії
Жінки в науці (стаття у Вікіпедії)
Книга «Її історія. 50 жінок та дівчат, які змінили світ»
Список імен жінок-науковиць з посиланнями
Найвідоміші математики жіночої статі
17 жінок, які змінили обличчя фізики: від відкриття пульсарів до корекції оптики Хаббла
Жінки, які робили розрахунки для НАСА у 40-ві роки