«Толерантність – це просто дозволити іншим бути такими, як вони є!»
Анна Косарєва, керівниця проекту «Maker space»

«Мам, я не хочу дружити з ним, бо він не такий, як я» – часто батьки губляться, не знаючи як відповісти дитині на таку фразу. А й справді, що ми маємо казати у таких випадках та як взагалі зробити так, щоб подібні фрази не виникали? Адже навіть ми, дорослі, часто не до кінця розуміємо що таке толерантність і як її пояснювати.

Та тепер можна розслабитись, адже ініціативні жінки зі Львова розробили для наших дітей готовий урок толерантності – книгу з яскравими ілюстраціями «Який Такий». І в однієї із авторок цієї книги ми взяли інтерв’ю. Знайомтесь – Аня Косарєва. Саме вона розповість нам більше про книгу. Також разом ми поміркуємо над тим, що таке толерантність та як виховати толерантну дитину.

Анна Косарєва
Administrative & Ambassador of Happiness у MakerSpace Lviv

До речі, у кінці статті на Вас чекає посилання на книгу «Який Такий», а також ще декілька корисних матеріалів, які дозволять розповісти дитині про толерантність.

 ЧОМУ ЦЮ КНИГУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КОЖНОМУ/ІЙ ІЗ НАС?

 Анна Косарєва зазначає, що цю книгу варто читати, як дорослим, так і дітям. Так, для дітей вона буде надзвичайно цікавою, адже містить яскраві картинки та доступні пояснення:

– Ця книга, в першу чергу, для дітей. Вона буквально на пальцях пояснює, що всі ми різні, але незалежно від наших особливостей, у нас всіх є щось спільне. Наприклад, багато хто з дітей люблять морозиво або мультики.

Також книга стане у пригоді й дорослим. Адже, як ми зазначали на початку, часто дорослі самі не знають «що таке толерантність». Проаналізувавши таку книгу, вони зможуть зорієнтуватися в потрібній ситуації та з точністю пояснити дитині чому не варто проявляти зневагу:

– А чому її варто читати дорослим? Тому, що дорослі, на жаль, в силу свого досвіду чи чогось іншого, вже бачать в людях виключно відмінності. Це трохи пафосно звучить, але насправді ми, дорослі, коли зустрічаємо людину з особливостями, людину, яка не схожа на нас, – насамперед, бачимо ті відмінності. Саме тому ми говоримо не людина з інвалідністю, а «інвалід». Ми вживаємо «децепешнік», «аутист» та багато іншого. Ця книга дуже добра і вона, на мою думку, поверне дорослим доброту і здатність бачити в інших не відмінності, а те, що нас об’єднує…

До речі, інтолерантність дорослих демонструє й недавнє дослідження Київського міжнародного інституту соціології, що проводилося з 6 по 16 вересня 2019 року. Так, дані дослідження показали високий рівень інтолерантності серед учасників опитування. Згідно із результатами дослідження, частина респондентів ставляться до деяких етнічних груп настільки негативно, що навіть не пускали б їх в Україну. Приміром, американців до України не пускали б майже 8% опитаних, росіян – 15,5%, євреїв – 12,6%, кримських татар – 8,8%, китайців – 14,6%. Найгірше ставлення – до ромів, яких в Україну не пускали б 40% респондентів, арабів (22%) і африканців (20,47%).

У чому причина такого упередженого ставлення? У КМІС зазначають, що на ступінь неприйняття представників інших етнічних груп впливає ціла низка різноманітних факторів, зокрема рівень освіти: чим вищим є рівень освіти респондента, тим нижчим в нього буде рівень ксенофобії. Також цей показник з-поміж іншого залежить від типу поселення, де проживає людина (в селі рівень ксенофобії вищий, ніж у місті), фінансового стану (вищий рівень добробуту – нижчий рівень ксенофобії) та віку (з віком рівень ксенофобії зростає). Джерело: bbc.com

Виходить, що не дивлячись на очевидний прогрес суспільства, ми все ще звикли ділити людей на «своїх» та «чужих». Беручи приклад із нас, дорослих, діти також це роблять. Саме тому в школах настільки поширені випадку булінгу*. Так, за статистикою ЮНІСЕФ за 2017 рік, близько 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років зустрічалися зі цькуванням та агресивною поведінкою. З них 24% стали жертвами булінгу, приблизно половина з яких нікому не розповідали про ці випадки.

*Булінг – моральне або фізичне насильство, агресія у будь-якій формі або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення (Закон України щодо протидії булінгу № 2657-VIII).

Обережно, булінг: нововведення у законах та важливість інформаційної діяльності

Як зазначає Анна Косарєва, такі часті випадки булінгу у школах і підштовхнули її до створення саме такої книги для дітей:

– У багатьох школах батьки скаржаться, що їхні діти стикаються з булінгом. У такій ситуації вчителі не знають як діяти. Відповідно, ми хотіли створити стандартизований урок, на якому від готовності вчителя, від його бажання проводити такий урок чи від рівня толерантності самого вчителя чи класу нічого не залежатиме. Тобто ця книжка створена для того, щоб викладач просто натиснув кнопку play.

ЧОМУ МИ МАЄМО БУТИ ТОЛЕРАНТНИМИ?

Толерантність не тільки допоможе уникнути булінгу та інших проявів агресії, але й відкриває для нас нові горизонти та способи спілкування. Так, на думку Анни, толерантність відкриває шлях до інакшості, стираючи межі поняття «норми»  (яке і так, скажімо по правді, досить умовне):

– Під «толерантністю» я розумію не тільки прийняття людей, які відрізняються від нас, а також розуміння того, що всі мають право на помилку, право на думку по-інакшому. Прогрес нашого світу залежав завжди від людей, які відрізнялися від інших. І саме те, що суспільство буде толерувати будь-яку інакшість, в тому числі, і інакші думки – це важливо. Тому толерантність – це просто дозволити іншим бути такими, як вони є.

У Декларації принципів толерантності зазначається, що  «толерантність – це гармонія у різноманітті. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки, совісті й переконань. Це не тільки моральний обов’язок, але й політична і правова потреба. Адже толерантність означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність».

Як бачимо, толерантність – це характеристика, яка незамінна у сучасному світі. Думками про це ділиться й Анна:

– Зараз всі освітяни світу говорять про необхідні навички в 21 столітті. І серед цих навичок є здатність комунікувати, здатність працювати в команді, здатність створювати якісь нестандартні рішення, креативити, думати Out of the bох… І без толерантності все це неможливо!

ЩО РОБИТИ ІЗ ПРОЯВАМИ ІНТОЛЕРАНТНІСТІ У ДІТЕЙ?

Як пояснюють фахівці із психології, дітям може бути притаманна толерантність, навіть агресивність і жорстокість. Причини цьому є як фізіологічні, так і психологічні. Часто цьому сприяє атмосфера в сім’ї, де є грубість, неповага, скандали, сварки. Діти це вбирають, а потім це проявляється в їхній агресивній поведінці в соціумі.

Психологиня Інна Кукуленко-Лук’янець зазначає, що у вирішенні подібних проблем ключовою є роль батьків – як агресорів, так і об’єктів расизму. Адже діти, особливо маленькі, беруть приклад із мами і тата. Тому спочатку, зазначає психологиня, спільну мову мають знайти дорослі. Звикнути, заспокоїтися, а потім спокійно і врівноважено вплинути на своїх дітей. Джерело: novadoba.com.ua

Ось приклад випадку, який описується на інформаційному ресурсі Нова Доба. Тетяна Макґауен, жителька Черкащини, заміжня за афроамериканцем. Їхньому сину Дані – 4 роки. Хлопчику доводиться чути від інших дітей щодо себе такі слова, як «негр», «чорний». Мама чорношкірого хлопчика не дивується, що діти несвідомо вдаються до дискримінації, але не розуміє, чому їхні батьки ніяк на ці ситуації не реагують.

– Дитина грається у пісочниці. Дівчинка, яка грається поряд, побачила Даню і сказала: «Ти брудний». Дитина каже: «Ні, я не брудний». «Але ж ти чорний, значить ти брудний», – відповідає дівчинка. Мені доводиться встрявати в розмову і пояснювати, що він просто темненький. Найгірше те, що батьки дітей, які ображають мою дитину, ніяк не реагують на їхні слова. Чому вони не можуть пояснити дитині, що так говорити не можна? Це не толерантно! – Розповіла мама Тетяна.

Зараз сім’я живе у США. Іноді Макґауени ще приїжджають в Україну. Подружжя навіть планувало тут залишитись, але під сумнівом стало проживання в Україні дитини, яку ображають.

Із схожими ситуаціями зустрічалась й Анна Косарєва, адже вона є засновницею проекту для дітей, і щодня працює із великими групами дітей. І під час таких конфліктних ситуацій серед дітей, на думку Анни, велике значення відіграє правильна розмова із ними:

– Так, звісно, ми зустрічалися із проявами інтолентності. Коли поруч із дитиною, яка відрізняється ззовні від інших, не хотіли сідати інші діти. Коли дитина з поведінковими проблемами не могла знайти собі команду. У таких випадках ми намагалися говорити з дітьми, намагалися це пояснювати і ми буквально чинили добро! Дитина не могла відмовитися бути в команді з дитиною, яка відрізняється від неї. І це насправді працювало. Адже потрібно пояснювати, що ми всі різні, що у будь-кого із нас є свої «таракани в голові», що у будь-кого із нас є свої проблеми. І те, що вони у нас є, не роблять нас гіршими. Ну і звичайно, потрібно створювати умови, в яких людина, яка відрізняється, може показати себе з найкращої сторони.

На думку Анни Косарєвої, першочергово, потрібно не звертати увагу на відмінності, а концентрувати увагу дітей на спільностях:

– Концентрувати увагу на тому, що є спільного між ними і їх однолітками, які «не такі». Оскільки поняття норми дуже і дуже умовне. Потрібно читати з дітьми книжки, на кшталт, «Риба на дереві», дивитися фільми, такі як «Диво». Говорити з дітьми, пояснювати їм, коли вони запитують про це. До речі, років до 5 дитина взагалі не розуміє, що вона «якась не така»!

Загалом, на профільних ресурсах радять, що для того, щоб виховати толерантну дитину потрібно:

1. Стежити за спільним спілкуванням в сім’ї. Будь-які жаргонні вислови впливають з неймовірною силою на формування особистості дитини. Тому потрібно уникати цього, завжди стежити за своїм мовленням і коригувати дитячі звички лихословити.
2. Розповідати дитині про народи світу, їхні звичаї та обряди. Часто батьки бідкаються, чим розважитися з дітьми, як їх зацікавити. А все дуже просто – варто завжди починати з розмов. Спеціалісти радять спілкуватися з дітьми на цікаві теми про різні народи світу, тим більше, інформації в інтернет-ресурсах зараз достатньо.
3. Розповідати про неймовірні відмінності людей в усіх сферах життя. Хтось фарбує в зелений колір волосся, а хтось носить паранджу – і все це зустрічаємо в нашій державі. Тому дитина повинна проявляти стриманість у своїх емоціях.
4. Розповідати про зовнішні відмінності та людей з обмеженими можливостями. У когось може бути родима пляма на усю щоку, в когось – кирпатий носик, великі очі тощо – але всіх нас об’єднує те, що ми люди, живемо на цій планеті. І часом люди слабкі, або скалічені зовні, мають дуже чисту душу та добре серце, володіють глибоким мисленням та здатні на жертовність і подвиги, на відмінну від красивих лише зовні чоловіків і жінок. Такі речі не всім зрозумілі, дітям усе нелегко пояснити, але це важливо і говорити про це потрібно!
5. Пояснювати, що толерантності не заслуговує поведінка людей, яка порушує соціальні норми. Батьки так прагнуть навчити дітей толерантності, що ті в свою чергу починають плутати поняття та терплять несправедливість від людей, які виявляють неповагу, обманюють та ображають, а інколи навіть б’ють. Тож цей момент також слід обговорити з дітьми.

Як бачимо, тема толерантності не проста. Її межі важко визначити нам, дорослим, не говорячи вже й про дітей. Проте усі ми розуміємо наскільки вона є важливою, адже є однією із обов’язкових умов миру! Тому навчаймося толерантності самі та навчаймо її молоде покоління, будьмо толерантними у сім’ї, на роботі, у своєму колі спілкування і тоді людство стане на крок ближче до омріяного міжнаціонального діалогу та миру! Давайте розширювати територію толерантності, починаючи із себе!

І на завершення, як і обіцяли, посилання на книгу «Який Такий»: у вільному доступі PDF версія книжки та безкоштовний доступ в системі mozaWeb (для доступу потрібно зареєструватися). За другим посиланням її можна не тільки переглядати, але й слухати аудіо-коментарі до картинок, складати пазли та проходити тематичні тести. Це те, що точно сподобається Вашій дитині!

Юля Аронова
Співавторка текстів

Надія Кушнір
Ілюстраторка дитячих книжок, дизайнерка

А ще радимо декілька корисних відео, які Ви також можете показати своїй дитині:

https://youtu.be/cvb49-Csq1o

https://youtu.be/Hr-jsZJZuPs