День Соборності України свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.
День, який символізує об’єднання українських земель в єдину самостійну державу. Як і понад 100 років тому, сьогодні ми знову змушені боротись за свою єдність та свободу, і символічність цього дня неможливо оцінити у словах, але ми спробуємо…
Ми зібрали для вас поезію українських авторів саме про любов до України…
Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
(Ліна Костенко)
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
(Леся Українка)
Це моя і твоя війна
за мою і твою свободу.
Ти із заходу, я зі сходу —
ми щаслива одна сім’я.
І ніхто нас не роз’єднає,
нас ніколи ніхто не здолає,
бо ми разом — могутня сила.
Це моя і твоя Україна.
І весь світ нас з тобою знає.
Нас з тобою весь світ поважає,
бо ми биті, та не подолані,
ми з тобою ніким не підкорені!
А нам брешуть, а нас обманюють.
Нас, мов звірів, з тобою стравлюють,
але марно — дешева акція.
Я і ти — то Велика нація!
І ніхто нас не роз’єднає,
нас ніколи ніхто не здолає.
Ми тут вільні, царям не вклонимось,
ми ніколи їм не підкоримось!
Бо нам воля дорожче золота.
Наше слово б’є краще молота.
Я і ти — це велика сила.
Я і ти — це і є Україна.
(Анастасія Дмитрук)
«Моя Україна — це пісенька мами…»
Моя Україна — це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна — то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.
(Людмила Савчук)