Телефони
Адреса
м. Кривий Ріг, проспект Поштовий, будинок 1, офіс 200
У суспільстві розповсюджений стереотип про те, що життя єврейської жінки обмежується лише родиною. Проте це зовсім не так, адже серед них багато видатних вчених, які здійснили неймовірні відкриття. Цікавий факт – серед лауреаток Нобелівської премії переважають саме жінки єврейського походження. Завдяки яким відкриттям вони залишили свій слід в історії?

Ада Йонат — вчена-кристалографиня, лауреатка Нобелівської премії з хімії за 2009 р. спільно з Венкатраману Рамакрішнаном і Томасом Стейцом «за дослідження структури і функцій рибосоми».

Народилася 22 червня 1939 р. в Єрусалимі, у бідній сім’ї недавніх репатріантів з Польщі. У 1962 році здобула ступінь бакалавра, а в 1964 році ступінь магістра наук в Єврейському університеті в Єрусалимі. У 1968 р. за рентгеноструктурні дослідження здобула докторський ступінь в Інституті Вейцмана в Реховоті. З 1988 р. викладає на відділенні структурної біології Інституту Вейцмана.

Створила першу і єдину в Ізраїлі лабораторію кристалографії білків. Її дослідження в основному мали на меті зрозуміти основні компоненти дії популярних антибіотиків та спрямовані на розробку нових препаратів.

У 2020 р. стала іноземною членкинею Лондонського королівського товариства.


Розалін Сасмен Яллоу – біофізикиня, отримала Нобелівську премію з медицини у 1977 р. «за розвиток радіоімунологічних методів визначення пептидних гормонів».

Народилася 19 липня 1921 р. у Нью-Йорку.

Закінчила Хантер коледж, там почала виявляти інтерес до фізики. У 1940 їй вдалося влаштуватися секретаркою до головного біохіміка коледжу лікарів та хірургів при Колумбійському університеті, ця робота дозволила їй закінчити курс. У 1941 р. отримала ступінь бакалавра гуманітарних наук, слухала додаткові курси з фізики при Нью-Йоркському університеті. Вступила до університету Іллінойсу, де була єдиною жінкою серед 400 студентів. У 1945 р. захистила дисертацію з ядерної фізики.

Після захисту дисертації Сасмен Ялоу почала працювати у Бронкському госпіталі Управління справами ветеранів, де у співробітництві з Соломоном Берсоном брала участь у розробці методу радіоізотопного визначення біологічних складових крові. Спершу вони розробили метод виключно чутливого детектування інсуліну в людській плазмі. Розроблений радіоімунологічний метод став широко застосовуватися для визначення численних інших компонентів крові, таких як гормони, вітаміни та ферменти, які не могли бути виміряні раніше через їхню низьку концентрацію в крові.


Розалінд Елсі Франклін – біофізикиня і кристалографиня, зробила важливий внесок в розуміння структури ДНК, вірусів, вугілля і графіту. Франклін перш за все відома своїми роботами з отримання зображень шляхом дифракції рентгенівських променів на ДНК, завдяки яким Ватсон і Крік у 1953 р. створили свою гіпотезу структури подвійної спіралі ДНК. Пізніше Франклін керувала роботами з дослідження вірусу тютюнової мозаїки та вірусу поліомієліту.

Народилася 25 липня 1920 р. у Ноттінг Хіллі, Лондон, у забезпеченій та впливовій британській єврейській родині. Батько – Елліс Артур Франклін, лондонський банкір та купець. Дядько – Герберт Семуель у 1916 р. був міністром внутрішніх справ та став першим євреєм, який працював в британському кабінеті міністрів, а також першим верховним комісаром Палестини.

У 1938 р. Франклін вирушила до коледжу в Ньюхемі при Кембриджському університеті, де вивчала хімію. Випускні іспити вона здала в 1941 р., але, оскільки жінки в той час не мали права після завершення Кембриджу отримувати наукові ступені, їй було присвоєно лише номінальний ступінь. У 1945 році в Кембриджському університеті їй присуджено ступінь докторки наук.

Вона мала бажання зробити свій внесок у перемогу у Другій світовій війні, тож з серпня 1942 р. працювала в Британській дослідницькій асоціації з використання вугілля в Кінгстоні-на-Темзі і вивчала пористу структуру вугілля. Її робота допомогла у зародженні ідеї про високоміцне вуглецеве волокно і стала основою для її докторської дисертації: «Фізична хімія твердих органічних колоїдів на прикладі вугілля і пов’язаних з ним матеріалів».

Розалінд мала безпосередню причетність до відкриття структури ДНК. Неопубліковані чернетки її робіт демонструють, що вона дійсно виявила B-форму спіралі ДНК.


Гертруда Белл Елайон – біохімікиня і фармакологиня, лауреатка Нобелівської премії з фізіології та медицини за 1988 р. разом з Джеймсом Блеком і своїм науковим керівником Джорджем Гітчінгсом «за відкриття важливих принципів лікарської терапії».

Народилася 23 січня 1918 року у Нью-Йорку у єврейській іммігрантській родині (батько іммігрував до 12 років з Литви, мати в 14 років – з Російської імперії).

Закінчила Хантерівський коледж, отримавши бакалаврський ступінь у 1937 р. і Нью-Йоркський університет за фахом хімія в 1941 р. Після працювала лаборанткою і вчителькою, поки не стала асистенткою у фармацевтичній компанії Боро-Веллкам (зараз GlaxoSmithKline). Вона продовжувала навчання у вечірній школі Інженерної школи Нью-Йоркського університету в Тандоні (тоді Бруклінський політехнічний інститут), але після кількох років їй повідомили, що вона більше не зможе продовжувати навчання на частковому рівні для отримання докторського ступеню. Для того, аби перейти в повноцінну докторантуру їй потрібно було б відмовитися від роботи. Еліон прийняла критичне рішення в своєму житті і залишилася зі своєю роботою, відмовившись від докторського ступеня.

Вона ніколи формально не захищала дисертацію на ступінь докторки філософії і фармакології, хоча пізніше і отримала почесний ступінь докторки філософії від Університету Джорджа Вашингтона.

Серед лікарських препаратів, винайдених Елайон: меркаптопуринол (антилейкемічний препарат), імуносупресори азатіоприн, алопуринол (застосовується при подагрі), антималярійний препарат піріметамін, триметоприм, ацикловір (антивірусний препарат, застосовується для лікування герпесу).


Рита Леві-Монтальчині – нейробіологиня, лауреатка Нобелівської премії з фізіології і медицини за 1986 р., яку вона отримала разом із Стенлі Коеном за відкриття факторів росту клітин.

Народилася 22 квітня 1909 р. у Турині, Італія у забезпеченій родині єврейських інтелектуалів. Обрала для себе кар’єру медика, попри опір батька. Область досліджень Леві-Монтальчині — зростання і диференціація нервових клітин.

Леві-Монтальчині висловила гіпотезу про наявність у ракових клітинах речовини, що стимулює ріст нервової тканини («чинник зростання»). Відкриття Леві-Монтальчині здійснили переворот у нейробіології, особливо в дослідженнях нервової системи і мозку, і знайшли практичне застосування в клініці мозкових травм.

Завершивши наукову кар’єру, заснувала фонд свого імені, який надавав допомогу африканським жінкам, багато років служила послом Організації з сільського господарства і продовольства ООН, стала першою жінкою-президенткою Італійської енциклопедії. У 2001 р. стала почесною сенаторкою і брала активну участь в політичному житті країни.


Марія Гепперт-Маєр – фізикиня, лауреатка Нобелівської премії з фізики за 1963 рік разом з Гансом Єнсеном «за відкриття, що стосуються оболонкової структури ядра».

Народилася 28 червня 1906 р. у Катовіце, Німецька Імперія. Навчалася у Геттінгенському університеті, де вивчала фізику. Здобула ступінь докторки наук у 1930 р.

Безкоштовно викладала в Університеті Джонса Гопкінса в Балтиморі, а згодом у Колумбійському університеті та Чиказькому університеті. Отримати оплачену роботу було неможливо, з одного боку через велику депресію, а з іншого – через зайнятість у тих же університетах, де її чоловік був професором, і її могли звинуватити у використанні родинних зв’язків. У 1940 р. видала спільно з чоловіком книгу «Статистична механіка».

У 1946 році вона стала за сумісництвом старшою фізикинею  в Аргонській національній лабораторії поблизу Чикаго, де будувався ядерний реактор. Тут Гепперт-Маєр працювала над розрахунками критичності брідерного рідкометалічного реактору.

У 1956 р. Марію Гепперт-Маєр було обрано до Національної академії наук. Вона стала другою жінкою, яка отримала Нобелівську премію з фізики (першою була Марія Кюрі), і першою, хто отримав її за теоретичну фізику.

Після смерті Гепперт-Маєр, Американське фізичне товариство започаткувало нагороду на її честь, яку присуджували молодим жінкам-фізикиням на початку наукової кар’єри. Жінка зі ступенем докторки філософії може отримати гроші, а також можливість виступати з лекціями на тему своїх досліджень у чотирьох провідних наукових закладах.


Герті Тереза Корі – біохімікиня, лауреатка Нобелівської премії з фізіології та медицини за 1947 р. (спільно з чоловіком Карлом Корі) «за відкриття каталітичного перетворення глікогену». Вона є першовідкривачкою ролі гормонів передньої долі гіпофізу у метаболізмі глюкози.

Народилася 15 серпня 1896 р. у Празі, Австро-Угорщина у єврейській родині. Навчалася на медичному факультеті університету Карла Фердинанда. У 1920 р. отримала ступінь докторки медицини.

Її дослідження розширювали фундаментальні наукові відкриття на клінічній арені, зокрема, у сфері педіатрії.


Еммі Амалі Нетер — математикиня, найбільш відома своїм внеском у абстрактну алгебру і теоретичну фізику. Павло Александров, Альберт Ейнштейн, Жан Д’єдонне, Герман Вейль і Норберт Вінер вважали її найвизначнішою жінкою в історії математики. Як одна з найвидатніших математикинь двадцятого століття вона докорінно змінила теорію кілець, полів і алгебр. У фізиці теорема Нетер пояснює зв’язок між симетрією та законами збереження.

Народилася 23 березня 1882 р. у Ерлангені, Німеччина у єврейській родині. Батько – Макс Нетер, математик, мати – Іда Амалія Кауфман, обидва походили із забезпечених купецьких родин.

Спочатку Нетер планувала викладати англійську та французьку мови, але замість цього почала вивчати математику в Університеті Ерлангена, де викладав її батько. Після захисту в 1907 р. дисертації, вона безкоштовно працювала в математичному інституті Університету Ерлангена протягом семи років. Адже, на той час, для жінки було майже неможливо зайняти академічну посаду.

Лише після закінчення Першої світової війни вона змогла стати приват-доценткою – у 1919 р., а потім позаштатною професоркою (у 1922 р.).

Здебільшого праці Нетер відносяться до алгебри, де вони сприяли створенню нового напрямку, відомого під назвою абстрактної алгебри. Внесок Нетер та її учня Вардена у цю область відіграв вирішальну роль (поряд з Емілем Артіном).

Терміни «кільце Нетер», «модуль Нетер», теореми про нормалізацію і Теорема Ласкера-Нетер про розкладання ідеалу тепер є основними. Значний вплив Нетер здійснила на алгебризацію топології, показавши, що так звані «числа Бетті» є тільки рангами груп гомологій.

Великим є також внесок Нетер у математичну фізику, де її ім’ям називається опублікована у 1918 р. фундаментальна теорема теоретичної фізики, що пов’язує закони збереження із симетріями системи. На цьому підході побудована серія книг «Теоретичної фізики» Ландау-Ліфшиця. Особливо важливе значення має теорема Нетер у квантовій теорії поля, де закони збереження, що випливають з існування певної групи симетрії, звичайно є головним джерелом інформації про властивості об’єктів дослідження.


Ліза Мейтнер – фізикиня та радіохімікиня. Проводила дослідження в галузі ядерної фізики, ядерної хімії і радіохімії.

Народилася 7 листопада 1878 р. у Відні у єврейській родині. У 1901 р. вступила до Віденського університету, де почала вивчати фізику. У 1906 р. вона першою серед жінок в університеті отримала ступінь докторки в галузі фізики. Перший рік після захисту працювала в Віденському інституті теоретичної фізики. Після цього вона почала працювати в Інституті кайзера Вільгельма в Берліні, де вивчала хімію під керівництвом Макса Планка і працювати разом з Отто Ганом (з ним вони пропрацювали разом 30 років).

У 1917 р. вони відкрили перший довгоживучий ізотоп елементу Протактинію. У 1923 р. Мейтнер відкрила перехід, що отримав назву ефект Оже на честь французького дослідника П’єра Віктора Оже, який незалежно від неї відкрив його в 1925 р. У 1926 р. Ліза стала професоркою Берлінського університету. Вона стала першою жінкою в Німеччині, яка досягла таких висот у будь-якій з галузей наук.

Їй першій вдалося розщепити атомне ядро на частини: ядра урану розпадалися на ядра барію і криптону, при цьому виділялося декілька нейтронів і велика кількість енергії. Майтнер зауважила, що процес ядерного поділу може породити ланцюгову реакцію, яка може призвести до великих викидів енергії. Ця заява викликала сенсацію в науковому середовищі. Знання, за допомогою яких можна було створити зброю неймовірної сили, могли опинитися в німецьких руках. При цьому Майтнер відмовилася створювати бомбу.

У 1944 р. Отто Ган спільно з Фріцом Штрассманом отримали Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного розпаду. На думку багатьох вчених Майтнер заслуговувала цієї ж почесті.

Долучайтеся!

Бажаєте допомогти Кешеру, зробити соціально-корисну справу або знайти нових друзів і однодумців?

Стати членкинею

Зробити благодійний внесок