Емоційне, а саме – словесне насильство, найбільш поширене серед інших різновидів насильства. Адже погодьтесь, нам не завжди вдається бути коректними у спілкування та не спричиняти неприємні емоції своїм співрозмовникам. Проте існує практика, яка пропонує конкретні інструменти, які навчають комунікувати так, щоб розуміти як свої почуття і потреби, так і інших. Саме про таку ненасильницьку практику ми поговоримо нижче.
Ненасильницька комунікація – що це таке?
Під час конфліктів у сім’ї, з друзями чи на роботі ми схильні узагальнювати та оцінювати другу сторону. Це відразу викликає опір і захист у відповідь, і вас просто перестають чути. Ненасильницьке спілкування пропонує інший спосіб донесення своєї думки: не оцінювати, а говорити про факти, особисті почуття й потреби, висловлювати прохання замість вимоги. Ненасильницьке спілкування – це коли інтереси всіх сторін задоволені.
Автором практики ненасильницького спілкування є американський психолог Маршалл Розенберг: в дитинстві він був вражений тим, як жорстоко вирішувались будь-які конфліктні ситуації в його рідному районі Детройту. Майбутній психолог поставив собі за мету винайти способи спілкування, в яких буде менше насильства. Згодом ці способи він виклав у своїй книзі «Мова життя. Ненасильницька комунікація».
Ненасильницька комунікація зосереджується на 3 аспектах спілкування:
- Самопереживання – глибоке і співчутливе усвідомлення внутрішнього досвіду та почуттів.
- Емпатія – здатність слухати іншу людину з розумінням та прийняттям.
- Чесне самовираження – здатність висловлюватися правдиво та заявляти про свої потреби, не звинувачуючи та не критикуючи інших.
Підхід Розенберга показав непогані результати при вирішенні різноманітних конфліктів. Він використовувся в переговорах між ізраїльтянами і палестинцями, важкими підлітками і вчителями, пацієнтами психіатричної лікарні і лікарями, між партнерами тощо. У всіх випадках ця практика допомагає зрозуміти співрозмовника і без пасивної агресії, попросити про важливе.
Насильницьке спілкування: «Нормальні люди в такий час музику не слухають!»
Ненасильницьке спілкування: «Зараз перша година ночі, і я чую музику з вашої квартири. Я злюся через те, що не можу заснути. Мені потрібно виспатися, адже завтра я презентую новий проект клієнту. Будь ласка, зробіть музику тихіше, щоб її не було чутно».
10 принципів ненасильницького спілкування
На перший погляд пропозиція «стежити за тим, що і як ви говорите» видається не найсвіжішої ідеєю. Та варто спробувати застосувати деякі практики ненасильницької теорії комунікації в повсякденному житті, адже, судячи по відгукам, вони справді добре вони працюють.
Тож нижче ми зібрали 10 порад із арсеналу концепції ненасильницького спілкування, які стануть в нагоді всім.
-1-
Використовуйте «Я-пропозиції»
Завжди краще говорити про свої емоції, спостереження і потреби, ніж намагатися додумати за інших.
Порівняйте фрази: «Ти зовсім про мене забув» і «Я трохи стривожена, тому що мені дуже подобається проводити з тобою час і я хочу робити це частіше». Яка з них буде сприйматися як напад і, швидше за все, викличе негативну реакцію?
Правильно використовуючи «я-пропозиції», ми не перекладатимемо відповідальності за свої емоції на інших людей або обставини. Таким чином, людина, до якої ми звертатимемося, не відчуватиме себе атакованою і з більшою ймовірністю прислухається.
Будьте обережні і не змішуйте свої почуття з оцінкою. «Я розчарована, бо ти вчинив неправильно» – це не є корисна «я-пропозиція», а всього лише злегка завуальована образа, після якої вам навряд вдасться продовжити бесіду продуктивно.
-2-
Не починайте фразу зі слова «ні» або «але»
Іноді на репліку співрозмовника ми відповідаємо щось на кшталт: «Ні, ну я чула, що…» або «Ні, а моя улюблена історія …» – причому навіть без найменшого наміру заперечити.
Звичка починати фразу з заперечення не є корисною. Один співрозмовник може пропустити це повз вуха, а інший почує, що ви знецінюєте його слова, вважаєте, що він неправий, або просто хочете обговорювати лише свій досвід, а на його ремарки вам плювати.
З таких дрібниць і складається враження від бесіди: одні розмови здаються корисними і приємними, а інші залишають неприємний осад, хоча начебто нічого поганого не сталося.
-3-
Постарайтеся менше оцінювати
Дуже часто ми так швидко розганяємося від спостереження до оцінки, що самі не помічаємо різницю.
Наприклад, ми бачимо людину, яка їсть бургер, і негайно робимо висновок, що їй наплювати на своє здоров’я. Або бачимо у когось багато книг і думаємо: «Яка ж інтелігентна людина!» Або довго не отримуємо відповіді на повідомлення і панікуємо: «Ну все, я йому більше не цікава».
І негативні, і позитивні оцінки (особливо на основі одного-єдиного спостереження) не найнадійніша річ, адже ми бачимо ситуацію тільки зі своєї сторони – однобічно.
-4-
Будьте обережнішими з порадами
Виявляти емпатію, не порушуючи кордони, – рідкісна навичка, яку можна і потрібно розвивати.
Часто, слухаючи розповідь про чиїсь проблеми, ми починаємо пропонувати рішення. Проте порада, нехай навіть дуже розумна і цінна, може бути сприйнята негативно, якщо її не просили.
Якщо ви дуже хочете зробити щось корисне, просто запитаєте, чи потребує людина підтримки. Не наполягайте, якщо почуєте негативну відповідь. Якщо допомога потрібна, не вимагайте від співрозмовника/ці конкретних доручень, краще запропонуйте варіанти допомоги самі. «Що я можу зробити для тебе?» – добре, «Може тебе завтра відвезти до лікаря чи сходити в аптеку?» – набагато краще.
-5-
Уникайте наказових звертань
Імперативи використовуються не тільки в непроханих порадах ( «Народжуй, поки молода!»), але і в ситуаціях, коли ми просто хочемо когось підбадьорити і підтримати («Не здавайся! Все обов’язково вийде!» або «Не звертай уваги!»).
Хоча ми щиро бажаємо людині добра, фрази на кшталт «Тримайся» і «Не сумуй» – це ті ж непрохані вказівки, які до того ж не припускають можливості вибору.
-6-
Пам’ятайте про невербальні сигнали
Вчені вважають, що слова відіграють найменшу роль в нашому спілкуванні. Як би ми не намагалися правильно підібрати вирази, величезне значення мають інтонації, вираз обличчя, положення тіла, жести та інший контекст.
Якщо вам справді цікаво, покажіть це: кивайте, дивіться на того, хто розмовляє, ставте уточнюючі запитання, не відволікайтеся на телефон. А якщо розмова вам не важлива і не цікава – краще її спрямувати в інше русло або просто ввічливо закінчити. Чим рідше ми симулюємо інтерес, тим чесніше і приємніше живемо.
-7-
Намагайтеся почути не слова, а почуття
Більшість людей не чули про ненасильницьке спілкування. Тому потрібно бути готовими до того, що співрозмовник/ця буде говорити некоректні, образливі або дивні речі, проте за ними можна розгледіти потреби, які зрозумілі і близькі всім нам.
Коли батьки з образою говорять: «Уже тиждень не дзвонила, і не соромно тобі?», вони насправді хочуть повідомити, що мають потребу в спілкуванні і близькості з вами.
Справжні майстри ненасильницького спілкування зможуть проігнорувати спробу маніпуляції і не сказати образу у відповідь, а поговорити про потреби співрозмовника/ці.
-8-
Говоріть про свої потреби
Скільки проблем в спілкуванні існує лише через те, що ми не говоримо прямо про свої потреби, але при цьому очікуємо від оточуючих їх виконання?!
«Ти що, сам не міг здогадатися?» – приблизно так починаються сотні сварок у сім’ях. Розраховувати на те, що хтось здогадається про ваші потреби і виконає їх, – це, знову ж таки, перекладання відповідальності.
Практика ненасильницького спілкування визнає, що кожна людина сама відповідає за свої емоції і потреби, тому краще, що можна зробити для будь-яких взаємин, – зрозуміти, що вам потрібно, і висловити це словами.
Це може бути страшно, особливо жінкам, яким багато століть пропонували лише «віддавати всю себе» на благо родини, не вимагаючи нічого натомість. Але воно того варте.
-9-
Просіть, а не вимагайте
Прохання – це цінний прояв уразливості і пряма комунікація ваших емоцій, а вимога – це завжди загроза.
В принципі, наказами теж можна домогтися бажаного результату. Якщо мати каже: «Негайно прибери свої брудні шкарпетки і залишки піци з вітальні, інакше не отримаєш ніяких кишенькових грошей», дитина напевно так і зробить. Але мотивацією для прибирання буде страх покарання, а не щире бажання задовольнити потребу домочадців в чистоті. І який тоді в цьому виховний сенс?
Чим частіше ви щось вимагаєте і позбавляєте людину свободи вибору, тим нижчі шанси на те, що вона захоче добровільно до вас прислухатися.
-10-
Розвивайте словник емоцій
Люди, які не звикли спостерігати за своїми емоціями, часто говорять про свій стан в категоріях «мені добре» і «мені погано». Ці слова майже нічого не означають і мало чим допомагають співрозмовникові.
Розрізняти і називати свої емоції не так просто (недарма саме цьому присвячені численні сеанси психотерапії), проте з часом це може вийти. І чим більше слів для позначення різних відтінків емоцій ви знаєте, тим легше буде їх описати.
При цьому важливо відрізняти почуття від думок, які ними викликані. Наприклад, «Я відчуваю, що ти мене ігноруєш» – це не емоція, а оцінка дій іншої людини.
Користуйтеся цими порадами, «викидайте» насильницькі методи комунікації із свого життя та дійте з емпатією і чесністю у взаєминах із собою та іншими!