Тетяна Ковалюк, колишня контент та SMM-менеджерка Проекту Кешер ділиться з нами своїми першими кроками у материнстві. Як не забути про себе у вирі турбот про малюка?
«Життя поділилось на до і після…» – так би я охарактеризувала появу дитини у нашій сім’ї. І якщо «ДО» – це було життя, присвячене собі, то «ПІСЛЯ» я зрозуміла, що тепер, принаймні перший час, моє життя повністю присвячене малюку.
Звичайно, перший час важко змиритися з думкою, що тепер неможливо «вискочити» із дому, коли захочеться, пройтися по магазинам чи випити смачної кави за рогом, вбиваючи вільний час. Більше того, тепер не завжди можливо солодко проспати всю ніч або ж повноцінно насолодитися сніданком, доїдаючи вже холодну кашу, бо малюк зранку вередував (молоді мами мене зрозуміють =)).
Спочатку такий новий режим та обов’язки шокували мене. Здавалось, я готувалась до материнства і була впевнена, що післяпологові розлади мене оминуть. Та все виявилось значно складніше і я, як більшість молодих мам, плакала під ранок, коли малюк не закрив ні на хвильку очі впродовж всієї ночі, злилась на нього, коли він кричав декілька годин поспіль, хотіла просто вийти з дому і втекти, коли він обпісяв практично весь свій одяг за ніч.
Та в цей перший найскладніший місяць мені допомагали певні щоденні ритуали і лайфхаки, якими я хочу поділитися із майбутніми молодими мамами:
- Щоденний догляд за собою. Так, після безсонної ночі й розчесатися важко, не те, що зробити макіяж. Проте кожного ранку я намагалася більш-менш приводити себе у нормальний вигляд, щоб принаймні подобатися собі у дзеркалі. Це значно впливало на настрій та самопочуття.
- Любов до власного тіла. Звичайно, жінка після пологів не може бути у відмінній фізичній формі і часто саме відображення власного тіла у дзеркалі посилює післяпологову депресію. Я старалась дивитись на своє тіло і щоразу дякувати йому, що здійснило такий подвиг – виносило і дало життя новій людині.
- Спілкування, спілкування і ще раз спілкування! У цей непростий період важливо знаходити час на спілкування з друзями. Адже малюк, як не як, не замінить вам дорослого співбесідника. Аудіоповідомлення друзям під час годування, текстові повідомлення, коли малюк спить, дзвінки чи зустрічі під час прогулянок – усе це допомагає урізноманітнювати «мамські будні», думати і говорити не тільки про підгузки та пелюшки.
- Допомога. Хоча б годинку на день, хоча б раз в тиждень – просіть когось із близьких про допомогу (принаймні перші декілька тижнів). Мені допомагав вечорами чоловік після роботи, а деколи я просила бабцю прийти посидіти із малюком. Дуже важливо хоч деколи проводити час без малюка і бути сам на сам із собою (навіть 15 зайвих хвилин в душі позитивно вплинуть на самопочуття і дадуть можливість перезавантажитись).
- Не панікувати! Перші тижні ми з чоловіком панікували щоразу, як малюк плакав. Ми не знали, що його турбує, що робити, коли він плаче і як його заспокоїти. Звичайно, день за днем і ми стали розуміти, що означає той чи інший його плач, а також спокійно реагувати на нього. Тому одразу слід зрозуміти, що коли маленька дитина плаче – це абсолютно нормально і не варто плакати разом із нею.
- Відчуття великої місії! Мало хто говорить про це, але недоспані ночі, часті крики та ридання не можуть не впливати на психоемоційний стан. Як часто я через все це злилась на малюка, хотілось його поставити на ліжко і втекти. У такі моменти важливо контролювати напади агресії. Мені допомагало розуміння того, що я зараз виконую напевно найважливішу місію у житті – виховую ЛЮДИНУ, яка у цей період повністю залежить від мене.
Ось і все. Ці прості поради допомогли мені і, сподіваюсь, допоможуть і вам. Якщо після всього вищенаписаного вам здалося, що материнство – це надважко і ви почали сумніватися чи воно вам потрібне, поспішаю випередити і підвести підсумок замість вас – НЕ СУМНІВАЙТЕСЬ – ПОТРІБНЕ. Всього лише одна посмішка, яку одного дня подарує вам зранку ваш малюк, варта усіх недоспаних ночей і потріпаних нервів… А таких щирих посмішок буде кожного дня більше і більше!