Де на українських землях могла народитися єврейська преса?
Вочевидь, таким місцем мала стати своєрідна культурна столиця, якою була Одеса в ХІХ столітті. Місто було одним із центрів, де до 1860-х років уже сформувався газетний ринок, а єврейські публіцисти мали змогу публікуватися в місцевій пресі.
У цей період єврейський світ був дуже активним у всіх сферах суспільного життя та активно реформувався. Для реалізації нововведень у місті сформувалася інституційна інфраструктура: періодична преса, видавництва, бібліотеки, літературні та просвітницькі товариства. Водночас у Російській імперії приналежність до світу культури часто означала відмову від єврейства, асиміляцію та зросійщення. В Одесі євреї задля просування культурних, економічних і комерційних потреб вимушено рухалися до неєврейського світу.
Ще донедавна єврейську публіцистику, що народилася на українських землях, численні дослідження ідентифікували як частину російської культури. На наш погляд, очевидно, що йдеться саме про українську належність.
Відомий український бібліограф і дослідник української періодики Варфоломій Ігнатієнко ще на початку ХХ століття наголошував, що простежити в історичній перспективі розвиток преси – це все одно, що простежити життя цілого народу з його суспільними групами. Вчений визначав належність преси за її географічними характеристиками, згідно з якими видання, що виходили на землях, заселених українцями, варто вважати українськими.
Перші єврейські тижневики
Про яку ж, власне, пресу йдеться? Український період означений виходом трьох приватних тижневиків: «Рассвет» (травень 1860 – травень 1861), «Сіон» (липень 1861 – квітень 1862) і «День» (травень 1869 – квітень 1871). Примірники цих газет зберігаються у фондах архіву єврейської преси Інституту рукопису відділу юдаїки Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.
Щодо засновників, то це були єврейські публіцисти українського походження. «Рассвет» був дітищем одесита Іоахима Тарнополя та уродженця Кобеляк на Полтавщині Осипа Рабиновича. Редакцію «Сіона» очолив волинянин Лев Пінскер. Газету «День» редагував Ілля Оршанський, який народився в Катеринославі (нині Дніпро), а згодом переїхав до Одеси.
Відсутність фахових українських досліджень єврейської періодики та суспільної уваги до цієї теми гостро відчувається. Адже навіть українська Вікіпедія позиціонувала цих авторів як російських діячів, які зробили «значний внесок у розвиток російської культури».
Мова, імперія та єврейська преса
В українській історіографії ми зустрічаємо термін «українське єврейство» вже у другій половині ХХ століття. Проте найбільш активно про українських євреїв історики почали говорити лише останніми роками. Втім, питання приналежності єврейської преси та її українського періоду залишається недостатньо вивченим.
Існують також розбіжності в оцінках російськомовності єврейських видань. Деякі дослідники неприховано звинувачують одеських єврейських публіцистів у русофільстві. Американський історик Олександр Орбах наголошував, що називати їх асиміляторами було б некоректно, адже вони не закликали до повного зникнення єврейської громади в загальному російському середовищі. Скоріше, на його думку, вони шукали інший спосіб створити місце для відродженого єврейства в тому, що вважали реформованою імперією.
Наївним романтиком, який повірив ліберальним реформам Олександра Другого, я б назвала і згаданого вище Осипа Рабиновича. Він сподівався донести до російського громадянського суспільства друкованим словом думку про євреїв як рівноправних громадян їхньої нової батьківщини. В якій, до речі, вони опинилися поза власним бажанням.
У такому випадку російська мова виступала як засіб комунікації із зовнішнім середовищем. Тоді як видання їдишем та івритом були призначені для внутрішнього споживання. Російська також була інструментом впливу на імперський уряд у питаннях економічних та юридичних прав єврейства, затиснутого в смузі осілості.
Проте єврейська політика імперії Романових була спрямована переважно на асиміляцію та русифікацію. А щодо мовної політики, то, як зазначає українська історикиня Валентина Шандра, Міністерство народної освіти, яке мало турбувалося про освіту християнського населення, активно переймалося освітою іудеїв. У напрямку зросійщення.
Загалом одеський період єврейської російськомовної преси був нетривалим. Кожне з видань виходило приблизно рік, а між першими двома та третім виникла пауза тривалістю сім років.
Підсумуємо
Отже, погляди єврейських фундаторів не збігалися з асиміляторською політикою Російської імперії. Саме тому український період єврейської російськомовної періодики виявився нетривалим. Нежиттєздатність російськомовних видань Одеси для єврейської аудиторії видавалася логічною з огляду на політику імперії щодо єврейського питання.
Історія єврейських видань є складовою української історії преси, заснованої на українських землях. Епоху російськомовних газет для євреїв започаткували публіцисти українського походження Осип Рабинович, Іоахим Тарнополь, Лев Пінскер та Ілля Оршанський.
Мовне питання в Російській імперії для єврейських та інших спільнот означало їхнє повне зросійщення. І в цьому полягає одна з головних спільностей в історії української та єврейської преси за часів Московії.
Авторка статті: Галина Громік – історикиня, дослідниця історії українського єврейства.