Телефони

Як змінилася молодь України за 10 років? Як бачить світ українських випускників? У чому складність переходу в доросле життя? Що очікує сучасну молодь в майбутньому?

Нижче читайте переклад статті з відомого американського видання «The New Yorker» про Україну і вітчизняну молодь зі згадкою про Проект Кешер та нашу місію.

 

Авторка статті – Джанет Еліс Джонсон (Janet Elise Johnson) – викладачка політології та гендерних досліджень в Бруклінському коледжі. Авторка робіт “Гендер в неформальній політиці” і “Гендерне насильство в Росії

 

На тлі кругообігу подій, пов’язаних з імпічментом Трампа, Україна сприймається не стільки реально, скільки у вигляді проекції американського неврозу з відгомонами холодної війни. І хоча ми дещо чули про Володимира Зеленського, новоявленого президента України, нам мало що відомо про реальне життя практично 44- мільйонного населення країни.

Тисячоліття тому, будучи однією із найсильніших держав у Європі, в двадцятому столітті, Україна пережила спустошливі події, включаючи два штучно створених голоди: перший, при Леніні, в 1921 і 1922 роках, другий, десятиліттям пізніше, за часів Сталіна. З моменту виходу України зі складу Радянського Союзу, країна зіткнулася з кількома глибокими економічними кризами і насильницьким втручанням Росії. У 2014-му році Росія анексувала Крим і спровокувала військовий конфлікт в Східній Україні, що протягом наступного року стало причиною 50% інфляції, більш ніж десяти тисяч жертв серед цивільного населення і півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб.

За довгі роки конфліктів з Росією, українці не змирилися. Вони спалювали власні поля і знищували худобу, щоб протистояти радянській владі. Після розвалу СРСР, прагнучи до демократичного майбутнього, вони здійснили дві революції. Вони продовжують й сьогодні боротися з вторгненням Володимира Путіна, незважаючи на те, що до моменту початку військового конфлікту в Україні, по суті, не було дієздатної армії. Через постійну кризу економіки країни, багато українців були змушені виїхати на постійне проживання або роботу за кордон: в Польщу, Угорщину, Чехію, і навіть Росію.

Ізраїльська фотографиня Міхаль Челбін (Michal Chelbin) робила знімки українських підлітків в двох різних регіонах і під час двох різних періодів часу: спочатку в Донецькій області (Східна Україна) в 2008-му році, а потім в Києві і його околицях в 2019-му. Кожен раз об’єктом її робіт ставали молоді люди, які стоять на порозі дорослого життя, завершення їх шкільного навчання і випускного балу. Ми, звичайно, всього лише сторонні спостерігачі. Однак батько Міхаль Челбін родом із Західної України і на формування її світосприйняття вплинули чорно-білі фотографії – портрети, які він, взяв з собою, залишаючи країну ще дитиною.

На деяких фотографіях Челбін молоді люди відтворюють стиль того часу: одна людина сидить, в той час як інша стоїть поруч та кладе руку на плече сидячої. На відміну від стилю одягу випускників в Америці, на цих знімках наряди молодих людей дуже різноманітні: від смокінгів і традиційних костюмів до піджаків яскравого забарвлення та військової форми. Дівчата одягнені у вечірні сукні або короткі спідниці (більш неформальний варіант).

Судячи з фотокарток, ми не можемо зрозуміти, якою мовою говорять ці молоді люди – російською чи українською. Але варто зазначити, що одним із наслідків війни з Росією стало посилення громадянської ідентичності. Російськомовні громадяни території, контрольованої Україною, стали більш проукраїнськими, в той час як, здебільшого українці, здається, стали більш відкритими до російськомовних громадян – включаючи В. Зеленського, який здобув переконливу перемогу на виборах.

За словами Челбін, деякі з цих підлітків навчалися в інтернатах, закритих навчальних закладах радянського зразку, орієнтованих в основному на дітей з бідних або неблагополучних сімей. Інші навчалися в загальноосвітніх закладах.

Деякі молоді люди на цих знімках зображені як гетеросексуальні пари, але не всі. Хоча навряд чи хто-небудь з них є відкритим/ою представником/цею ЛГБТ-спільноти, навіть незважаючи на зростання вдвічі кількості учасників Маршу Рівності в Києві (КиївПрайд 2019) в порівнянні з минулим роком і на мляву підтримку Маршу Зеленським.

На відміну від випускного балу в Сполучених Штатах, у випускних вечорах в українських школах беруть участь не тільки школярі, а й їх вчителі та батьки. Такі дійства є продовженням офіційного шкільного торжества. Випускники святкують всю ніч, а потім, за традицією, йдуть зустрічати світанок з красивого і значимого місця в їхньому місті.

До недавніх пір школярі одягали випускні стрічки – зазвичай червоні з золотистими літерами. Їх одягали лише в останній день навчання, на, так званий, Останній Дзвінок. Але на фото Міхаль Челбін 2019 року ми бачимо, що деякі випускники вирішили одягнути їх і на випускний вечір, але тепер стрічки були в кольорах українського прапора. Після останньої революції все більше молодих людей стали використовувати ці кольори в одязі, носити традиційні для української культури текстильні вироби та зачіски в повсякденному житті.

Поведінка підлітків сильно обумовлено гормонами. Але, як не дивно, фотороботи Челбін не мають вираженої сексуалізації. За словами Влади Недак, ведучої семінарів «Мами-Дочки» в Україні, що проводяться в межах діяльності Проекту Кешер – організації, яка сприяє розвитку єврейської громади і гендерної рівності – про особливості фізіології своїх тіл молоді люди дізнаються з Інтернету (найчастіше це може бути порнографія, яку вони починають дивитися ще будучи школярами), де ідеї згоди або права жінки на отримання задоволення виражені набагато слабше, ніж в Сполучених Штатах.

В наші дні підлітки особливо стурбовані своїм візуальним образом, оскільки величезна частина їх життя проживається онлайн (навіть в Україні, де середній дохід дорівнює менш, ніж одна десята середнього доходу в Америці). Однак, фотографії Міхаль Челбін не перформативні в тому розумінні, в якому можна охарактеризувати більшість фотографій молодих людей двадцять першого століття – їх емоційність парадоксальна, вона проявляється у вигляді того, що приховано від очей.

Мета фотографій – змусити нас замислитися про можливе майбутнє цих молодих людей і їх країни. Деякі частини Донецької області Східної України все ще контролюються Москвою, в той час як решта території цього регіону з важкістю відновлюється після війни. У Києві, найбільшому і найбагатшому місті України, виявили підлітків, що живуть в тунелях, розташованих під інфраструктурою, яка була побудована до Чемпіонату Європи з футболу Євро-2012. Кожен п’ятий випускник інтернату потрапляє до в’язниці; кожен десятий робить спробу або здійснює самогубство. У деяких областях країни рівень захворювання на ВІЛ вище, ніж в інших країнах Європи. Військова повинність для чоловіків, спадщина Країни “Совєтів”, була скасована в 2013-му році, але потім, через рік відновлена через початок війни. Багато жінок добровільно записувалися на військову службу, і, як наслідок, були зняті заборони на участь жінок в бойових діях і можливість для них займати керівні посади в збройних силах. Роботи, особливо за робітничими спеціальностями, мало і вона низькооплачувана. Хоча є й інший резонансний наслідок військового вторгнення Росії, який можна побачити в новому документальному фільмі “Heat Singers” (Співаки Тепла) про працівників теплокомуненерго, які виконують народні пісні в національних костюмах. Крім того, суспільству потрібні були нові нетипові кваліфікації, така, як розмінування територій Донбасу, повернутих під контроль України, – втомлююча, але дуже потрібна робота, яку в основному виконують жінки. Експерти кажуть, що буде потрібно не одне десятиліття, щоб в цьому регіоні знову стало безпечно насолоджуватися звичним для населення збиранням грибів.

У наше століття можливе й інше майбутнє. Молоді люди стали активно брати участь у громадській діяльності, яка виникла внаслідок Революції Гідності 2014-го року, акцентуючи свою увагу на питаннях боротьби з корупцією, захисту навколишнього середовища, фемінізму, і обороні країни. За словами Емілі Ченнел-Джастіс (Emily Channell-Justice), директорки нової програми Гарвардського університету «Дослідження Сучасної України при підтримці Дж. Темерті», “Україна є місцем, де молоді люди пробують побудувати світ, в якому їм хотілося б жити, проте їх зусилля обмежені економічною нестабільністю, успадкованою ними від попередніх поколінь, а також безперервною війною, розв’язаною її агресивним сусідом. Вони змінюють все, що можуть змінити, як на відомчому рівні, так і на місцях і в своєму повсякденному житті. “

Фотографії Челбін оповідають про позачасовість портрета, а також про своєчасність цього моменту, запрошуючи нас до роздумів. Вдивляючись в очі молодих людей, сфотографованих в 2008-му році, до глобального повороту в бік неосвіченого популізму, з його демагогією і недалекоглядністю, ми можемо лише дивуватися тому, що сталося як в їх, так і в наших життях за останнє десятиліття. Вдивляючись в очі нинішніх випускників, ми відступаємо назад і розуміємо, що входячи в третє десятиліття нового тисячоліття, нам слід дати собі зобов’язання сильніше старатися, заради них.

Автор всіх фотографій: Міхаль Челбін.

Переклад з англ. мови.: Галина Садирова.

Оригінальна назва статті: “Фотографії з випускного вечора українських підлітків, що стоять на порозі невизначеного дорослого життя” (Prom Pictures of Ukrainian Teens on the Verge of an Uncertain Adulthood).

Джерело: newyorker.com

Провести захід

Створити групу

Пройти навчання