«Ти чудово виглядаєш для свого віку!» або як ми укорінюємо стигматизацію старіння та шкідливі стереотипи.
Коли ми чуємо про ейджизм, найпершою спадає на думку трудова дискримінація, але побутовий ейджизм, про який ми замислюємося набагато рідше, є не менш шкідливим. Цей вид ейджизму не карається законом, його важче помітити, усвідомити й викорінити. З побутовим ейджизмом люди старшого віку стикаються вдома, у транспорті, магазині, під час спілкування з незнайомцями та з найближчими родичами.
Ейджизм — це дискримінація або упереджене ставлення до людей на підставі їх належності до певної вікової групи
Ми переймаємо певні упередження вже у ранньому дитинстві через вербальні та невербальні сигнали від авторитетних для нас людей (батьків, родичів, вихователів, вчителів). Пізніше ці упередження знаходять відображення в нашому власному мовленні, укорінюються в ньому, впливаючи на наше сприйняття реальності та взаємодію з іншими людьми. Свідомо чи несвідомо, ми починаємо використовувати узагальнення, евфемізми, усталені вирази та кліше, які базуються на шкідливих стереотипах.
«Кожен компонент нашого мовлення: наші слова, інтонація, структура речень — посилають невидимі сигнали, повідомляючи іншим людям, хто ми є і як до нас ставитися. Потрапивши не в ті руки мова стане зброєю, але в правильних руках — може змінити світ», – Аманда Монтелл.
У цій статті я говоритиму не про усвідомлену дискримінацію або цькування, а про ті слова та вирази, які частіше здаються нам ввічливими й доречними, але, використовуючи їх, ми транслюємо упередження або закріплюємо стигматизацію. Отже, як коректно говорити про людей старшого віку?
Називайте речі своїми іменами, уникайте використання евфемізмів
Люди шукають шляхи не говорити напряму про незручні для них речі, зокрема через стигматизацію старіння виникли такі евфемізми: «елегантний вік», «поважний вік», «досвічені люди» або «золоті роки».
За Євгенією Корнєлаєвою, головна функція евфемізмів – приховати чи завуалювати явище, що в суспільній свідомості має негативну оцінку, тим самим пом’якшити або зашифрувати заборонені чи табуйовані слова, що зумовлено соціально-політичними, історико-культурними, релігійними, етичними й естетичними чинниками.
Ми не завжди усвідомлюємо, чому використовуємо ті чи інші евфемізми: задля власного комфорту, дотримання етикету, ввічливості або як інструмент маніпуляції. Говорячи «ці дні замість «менструація» або «жінка поважного віку» замість «жінка літнього віку», ми переймаємося про те, що для наших співрозмовників назви таких природних процесів як менструація та старіння можуть бути неприйнятними, звучати грубо або неввічливо, чи нам самим некомфортно їх вживати через внутрішню відразу? Якими б не були причини дискомфорту, вони починаються з упереджень та табуювання певних процесів та явищ у суспільстві, родині, окремих соціальних колах.
Ми не приходимо в цей світ із вродженим страхом казати слово «менопауза» або «старіння».
Згідно з «Довідником безбарʼєрності», треба говорити чітко й незавуальовано, але без дискримінації: старше покоління, люди старшого віку, літні люди (для віку 60-75 років), люди у віці 60+ / 75+. У Європі також використовують словосполучення «люди третього віку», в Україні воно є менш розповсюдженим.
Термін «пенсіонер/-ка» бажано використовувати залежно від контексту. Пенсія може бути призначена дитині або іншій особі по втраті годувальника, дехто виходить на пенсію у віці 45 років тощо, некоректно вживати слово «пенсіонери» як узагальнення для позначення людей певної вікової групи.
Допоки ми обираємо не називати речі їх справжніми іменами, вони залишатимуться непомітними та табуйованими.
Не поширюйте шкідливі стереотипи
Буває так, що ми хочемо зробити комплімент людині старшого віку, підтримати її або дати пораду, але обираємо для цього висловлювання, які базуються на стереотипах і в довгостроковій перспективі приносять більше шкоди ніж користі.
«Ти чудово виглядаєш для свого віку» або «Ти так молодо виглядаєш»
Ототожнення молодості з красою, а старіння з потворністю є одним із найпоширеніших і найшкідливіших стереотипів. Жінки з дитинства чують, що молодість і краса – найдорожче, що в них є, тому вони мають зберігати цей «ресурс» якнайдовше; старший вік асоціюється зі страхом стати непомітною, непривабливою та нецікавою.
Уникайте коментарів щодо конкретних частин тіла, ваги або вікових змін, краще скажіть: «Ти чудово виглядаєш, прямо сяєш». Якщо ви хочете похвалити саме зовнішній вигляд, сфокусуйтеся на тому, що залежить не від генетичної лотереї або природного процесу старіння, а від вибору людини, як-от одяг, нова зачіска або макіяж: «Ця кофтинка/сорочка/сукня так підкреслює колір твоїх очей, ідеально пасує!»
«У душі ти все ще молодий/-да»
Такі «компліменти» повʼязують молодість з активністю, жвавістю або безтурботністю, але молодість – далеко не єдиний період життя, коли ми можемо жартувати, веселитися, досліджувати себе і світ навколо. Не варто зайвий раз протиставляти молодість і старший вік або внутрішній стан і зовнішність іншої людини, краще скажіть: «Мені подобається твій підхід до життя» або «Твої завзяття та наполегливість мене надихають».
«Ти вже не підліток, щоб носити такі яскраві сорочки», «Не треба молодитися» або «В 65 років ніхто на ковзанах не катається». Подібні висловлювання закріплюють хибне переконання, що люди повинні відмовитися від того, що вони люблять, лише тому, що стають старшими й мають відповідати очікуванням суспільства, бути тихими й непомітними.
Подолавши стигму та упередження, ми можемо створити соціальне середовище, у якому поважають і цінують унікальний досвід людей протягом усього їхнього життя. Ці зміни починаються з маленьких кроків, які може зробити кожен з нас, і найперший крок – усвідомити, що слова важливі, вони формують нашу поведінку, впливають на сприйняття реальності й на людей навколо нас.
Авторка статті: Марія Берон – філологиня, копірайтерка, модераторка спільноти «Не на паузі».