Так склалось, що нам важко сприймати інших людей, якщо їхні погляди, цінності та вірування відрізняються від наших. Виявляється, цей феномен має психологічне пояснення. Тому пояснити це ми попросили психологиню Дар’ю Трегуб. Вона розповіла, чому ми вороже ставимось до не таких, як ми та як це відчуття перебороти.

Дар’я Трегуб
психологиня,
психотерапевтка,
засновниця психологічного простору «Дах»,
блогерка

Першою причиною ворожості до «іншого» експертка називає страх до невідомого та чужого:

«Так історично склалося, що на шляху еволюції людство зіштовхувалося з необхідністю виживати, існувала постійна боротьба за ресурси – війни. Наслідком того періоду є переживання колективного несвідомого – архетип «свій-чужий», яким часто маніпулюють політики у передвиборчих кампаніях.
Даний архетип побудований на страху невідомого, чужого. Адже люди, які були поза племенем, виглядали і поводилися інакше, частіше за все, становили реальну загрозу для нього. Чуже може бути небезпечним, а тому несвідомо викликає страх. Тому джерело страху хочеться усунути, знищити.
Таке явище, як ксенофобія [неприйняття чужого, дискримінація за національно-культурними ознаками] бере свій початок саме там».

Наступна причина, про яку говорить Дар’я є специфіка психіки пострадянської людини, яка виросла на принципі «бути, як всі». Відповідно, інакшість від решти викликає ворожість та агресію:

«Понад 70 років більшість українців жили в соціумі, в якому основною цінністю було – бути, як всі. У радянський період відрізнятися було смертельно небезпечно. Хочемо ми того чи ні, але це впливає на нас».

 Також, на думку психологині, у неприйнятті інакшості на нас, безсумнівно, впливає авторитет інших та наше близьке оточення і «любов» психіки до спрощення:

«На нас впливають не лише наші персональні рішення, знання, особливості та досвід, а й первинні психічні механізми, зокрема, «любов» психіки до спрощення. Для чого витрачати ресурс на те, аби опинятися в новій унікальній ситуації і шукати рішення, якщо можна не напружуватися і діяти за звичним механізмом?
Наприклад, ваш тато був гомофобом і часто жартував про сексуальну орієнтацію, яка відрізняється від тієї, з якою він себе ідентифікував. Так робили і діти в вашому класі, і ваша вчителька. Для чого вам витрачати ресурс на те, аби формувати власне ставлення, якщо в цілому у вас були хороші стосунки з цими людьми і ви довіряєте їх думці? Це спрацьовує несвідомо».

 Як зазначає Дар’я, якщо у цьому випадку ми будемо заперечувати думці нашого оточення, ми самі можемо стати інакшими з огляду наших близьких, а це нас лякає:

«Відрізнятися може бути страшно, особливо якщо немає впевненості, що вас такими приймуть важливі вам люди. Це часто є причиною того, що цькування на роботі (мобінг) чи в школі (буллінґ) не припиняється – свідки насилля вдають, що його немає, стаючи співучасниками».

Хочемо додати, що окрім зазначених причин, на нас часто впливають й стереотипи, які також є проявом спрощення інформації нашою психікою. Ми поміщаємо певну категорію людей у конкретний ящик, і все – більше не треба вдивлятися і намагатися їх зрозуміти, потрібно просто керуватись стереотипом. Натомість, зрозуміти людину – це праця. Коли я мислю стереотипно це, з одного боку, спрощує розумову діяльність, мені легше ухвалювати рішення, а з іншого боку, заважає почути та прийняти іншого.

«За час, відколи до мене на психотерапію почали приходити пари на межі розлучення, я помітила, яке найскладніше завдання виникає перед ними для збереження стосунків – помітити і прийняти схожості та відмінності, які між ними є» – зазначає психологиня.

Дар’я підкреслює, що право на інакшість дозволяє нам бути собою, збагачувати стосунки своїм індивідуальним баченням, своєю автентичністю. При цьому, щоб пара могла залишатися разом та кожен міг безпечно проявляти свою інакшість, між партнерами мають бути схожості. Дар’я зазначає, що цей принцип можна транслювати не лише на стосунки в парі, але й на будь-яку взаємодію, де є взаємини «людина-людина»:

«У межах цілого соціуму також важливо бути схожим і могти відрізнятися, щоб відчувати себе комфортно і в безпеці».

Саме тому найбільш ефективним та результативним способом виробити в собі толерантність до інакшості експертка називає прийняття власної інакшості:

«Вона є в кожному і знати її – персональна сила. Психотерапія – спеціальний інструмент, який дозволяє познайомитися та прийняти  різні сторони своєї особистості так, як це неможливо зробити в будь-якому іншому контакті.
Якщо я дозволяю собі відрізнятися і з інтересом та бережністю розглядаю свою інакшість, сприймаючи її, як унікальність, тоді я так само з повагою та інтересом зможу обходитися з унікальністю інших. Толерантність буде для мене природньою формою взаємодії, а не напускною ввічливістю».

Тому вчимося приймати себе, розуміти свою інакшість і разом з тим, приймати інакшість інших. Адже інше бачення нас розвиває, збагачує і дає змогу побачити світ з різних точок зору.