Прогулюючись центром міста Львів, можна помітити старовинні написи на стінах будинків, які проступають крізь облуплену штукатурку. Старанно виведені літери — часто польського або їдишського алфавітів – нагадують про мультинаціональне минуле міста. 

“מילך שפּײַז“(“milkh shpayzn”) — молочна продукція, “kawa herbata” – кава чай, “בוטער קעז“ (“buter kez”) — масло сир, “pieczywo” — печиво – на стінах однієї будівлі. Або “מוצרים“ – продукти(“mutsarim” — іврит), produkty – на стінах іншої. Це стара вулична реклама. Вона виконувалась вручну на фасадах будівель та інформувала про перелік продуктів, товарів і компанії, які тут розміщувалися. Такі написи довгий час були приховані під шарами фарби і стали видимі лише тоді, коли фарба тріскала, відлуплювалася або відшаровувалася. Їх також віднаходили під час реставраційних робіт. Саме тому і називають їх — написи-привиди. 

У Львові вони збереглися польською, українською, німецькою, івритом та їдишем. Тобто тими мовами, якими розмовляли мешканці міста. Зустрічаючи таку рекламу в наш час, як ми її сприймаємо? Читаючи такі написи, ми розуміємо, що “געבעקס“(“gebeks”) означає лиш печиво, а “קאַפֿע טהעע“(“kafe tey”) означає кава-чай? Мабуть, сьогодні ці слова розповідають нам не лише про товари, які продавалися у тій чи іншій крамницях, а про людей, які їх купували. Які ходили до костелу чи синагоги, їли паску або мацу, дотримувалися кашруту ачи великого посту і разом проте творили цю культурну розмаїтість Львова.