Пригадуєте, ми вже говорили тут про культурний дифузіонізм, що відображається зокрема в піснях? Яскравою його ілюстрацією є хасидські нігуни, деякі з яких повністю або частково виконуються українською мовою.

Сьогодні ми поговоримо про дві дуже популярні пісні, які виникли у результаті україно-єврейських взаємовпливів у культурі. Це “Тумбалалайка” і “Yo, mayn libe tokhter” (“Так, моя люба доне”).

“Тумбалалайка”

Достеменне походження цієї пісні невідоме, проте існує кілька версій. Одна з них каже, що формат загадок-відповідей у піснях був характерним для євреїв ще до 19 ст. Ймовірно, що “Тумбалалайка” їдишем виникла на основі іншої відомої пісні – “Du meydele, du fayns” (“Ой ти дівчино, ти файна”) і набула стрімкої популярності. У ній йдеться про хлопця, який хоче обрати собі кмітливу дівчину. Для цього він цілу ніч складає загадки для неї, на які вона з легкістю відповідає. Вже у 20 ст. “Тумбалайка” з’явилася українською. Тут навпаки – дівчина обирає собі чоловіка.

“Yo, mayn libe tokhter” (“Так, моя люба доне”)

Хто хоч трохи знається на українському фольклорі, впізнає мотив “Yo, mayn libe tokhter”. За основу взята мелодія народної пісні “Ой, не ходи, Грицю”. Але у їдишській версії вона вже не сумна, а весела й життєрадісна, тому що на всі запитання доньки – “Мамо, можна піти гуляти? Можна зустрічатися з тим хлопцем?” – мама відповідає: “Так, моя люба доне!”.