Сьогодні пропонуємо звернутися до фольклору про війну. А саме познайомитися з двома версіями тієї ж пісні про вбитого на полі бою солдата — українською та їдишською.

Дослідники кажуть, що українська народна пісня “Чорна рілля ізорана” виникла у 1830х роках, а може й ще раніше, і відображає знайомий усім українцям сюжет — загибель молодого воїна на війні. Тужлива мелодія нагадує плач матері, яка звертається до ворона і просить принести вісті з поля бою: “Скажи мені ворон милий, Чи то син мій іще білий, Чи ще очі та ясненькі, Та чи вуста рум’яненькі?…”

Їдишська версія, що виникла на основі української приблизно в кінці ХІХ-на початку ХХ ст., розповідає то й же сюжет, але існує в кількох варіантах: про початок Першої світової війни “Dos 14ste yor”(“14ий рік”) і старіша “Oyf di grine felder-velder” (“На зелений полях-лісах”). “Dos 14ste yor” стала дуже популярною по всій Європи під час та після Першої світової війни. Настільки популярною, що увійшла до багатьох музичних збірників і продовжує виконуватися до сьогодні.

Українська народна пісня про війну “Чорна рілля ізорана”

(можливо, козацька балада)

Лежить вояк на купині, гей, гей!

Лежить вояк на купині,

Китайкою очі вкриті, гей, гей!

Китайкою червоною,

Китайкою очі вкриті.

Ані труни, ані ями, гей, гей!

Ані труни, ані ями,

Ані батька, ані мами.

А нікому задзвонити, гей, гей!

А нікому затужити!

“אויף די גרינע פֿעלדער-וועלדער“

“Af di grine felder-velder” 

Oy, in di velder fun di Karpatn, oy vey

Hot men getribn mit yingn soldatn, oy vey.

Oy, af di felder, di grine felder, oy vey,

Dort ligt farvorfn a yinger zelner, oy vey.