Україна посідає четверте місце за кількість Праведників народів світу. Кілька днів тому (14 травня) ми вшановували тих українців, котрі ризикуючи власним життям і життям свої родини, рятували євреїв від знищення.
Розповідаючи у нашій постійній рубриці про україно-єврейські взаємопливи, ми не можемо не долучитися до вшанування українських праведників. Тож сьогодні запрошуємо вас до прочитання неймовірної (і якоюсь мірою, дивовижної!) історії порятунку, яка трапилася в невеликому галицькому селі Уневі, де на горищі школи впродовж півтора року переховувався майбутній Нобелівський лауреат з хімії Роальд (Рауль) Гоффманн.
Почнімо з того, що про переховування цілої єврейської сім’ї з п’яти людей директором школи в селі ніхто не здогадувався. Лиш у 2006 році мешканці Унева дізналися, що у їхній школі на горищі ріс майбутній лауреат Нобелівської премії з хімії Роальд Гоффманн. Його заховав директор школи Микола Дюк.
Історія цього порятунку заслуговує особливої уваги. Отож, з приходом нацистської армії і з початком переслідування євреїв пан Микола Дюк вирішив допомогти своєму доброму другові – стоматологу з Перемишлян, який був євреєм. Разом зі своєю дружиною і братом лікар таємно перебрався до унівської школи, де наступні півтора року прожив на горищі. Окрім сім’ї перемишляського стоматолога в Дюків переховувалася його рідна сестра Клара Сафран із сином Раулем. Вони приїхали із Золочева. Гілель – батько Рауля попав в трудовий табір, де разом з іншими євреями прокладав дороги для німецької армії. Через шість місяців він загинув.
Четверо дорослих і одна дитина провели на горищі майже півтора року: з січня 1943 року по червень 1944 року. Мама Рауля Клара згадувала, що спершу дружина директора Марія була проти їхньої присутності у домі – вона боялася за своїх трьох дітей. Однак, з часом саме вона стала головним вікном у зовнішній світ: «Марія регулярно приносила їсти і розповідала нам всі новини». Клара дивувалася, що ніхто з унівчан не дізнався про те, що в школі ховається п’ятеро євреїв, і що нацисти ні разу не приходили перевіряти будівлю, як це не разтраплялося.
Син пана Миколи Ігор Дюк, якому на той час було п’ять років, має своє пояснення цьому. Він згадує, що вільно володіючи німецькою мовою, Микола Дюк швидко завів знайомства із новою місцевою владою. Особливо, він подружився з одним офіцером, який спершу часто гостював у них, а через деякий час перебрався жити. Пан Микола і німецький капітан мали звичку довго-довго розмовляти про щось вечорами. На думку Ігора Дюка, саме завдяки цій дружбі і стало можливим переховування п’яти євреїв на горищі школи.
Живучи разом із сім’єю директора, німецький капітан не міг не знати про людей на горищі. Однак з незрозумілих причин він нікому про це не розказував. Більше того, на думку сина пана Миколи, він був своєрідним захистом від перевірок нацистів, і рятування єврейської сім’ї відбувалося з його мовчазної згоди. Коли радянська армія наступала і прийшов час покидати оселю директора, капітан декілька разів запрошував сім’ю Дюків перебиратися до Німеччини, запевняючи, що допоможе їм поселитися. На прощання він залишив свою адресу.
Цей німецький офіцер відіграв важливу роль в рятуванні єврейської родини, адже невідомо, як би розвивалася ситуація без його присутності у домі, і з якими труднощами зіштовхнувся би рятівник Микола Дюк. Важко зрозуміти мотиви цієї людини і сказати, чому вона закривала очі на явне порушення закону про допомогу євреям. Можливо, він був не дуже відданий системі, і брав участь у війні не через ідеологічні переконання, а через зобов’язання. Можливо, його дружба із паном Миколою сприяла тому, що він закривав очі на те, що бачив у домі. А можливо, це був саме той випадок, коли людяність перемогла жорстокі закони війни.
Живучи на горищі, маленький Рауль (згодом він змінив своє ім’я на Роальд) спілкувався виключно з дорослими. Єдиним хлопчиком, з яким йому інколи вдавалося погратися, був Ігор – син директора. Більшість свого часу однак Рауль поводив біля маленького віконця, де спостерігав, як сільські хлопчики ганяють м’яча на шкільному подвір’ї. Видно, це сильно врізалося йому у пам’ять: і унівські хлопці, і темне горище,і єдине вікно у світ, бо пізніше він написав декілька віршів про цей час. Після закінчення війни Рауль з мамою переїхали до США, де хлопчику дали ім’я Роальд, а мама вийшла вдруге заміж і взяла прізвище Гоффманн. Ще деякий час Клара переписувалася зі своїми рятівниками, проте холодна війна змусила їх припинити переписку. Вже будучи всесвітньо відомим хіміком, Нобелівським лауреатом, Роальд Гоффманн приїхав до Унева, аби зустрітися з тим, з ким він колись грався на горищі унівської школи. За його сприянням Микола та Марія Дюк визнані Яд Вашем праведниками світу.
За інформацією ізраїльського Національного меморіалу Катастрофи та Героїзму “Яд Вашем”, Праведниками народів світу прийнято вважати осіб, які за своєю національністю не були євреями, але з ризиком для свого життя рятували євреїв в роки Другої світової війни.
Роальд (Рауль) Гоффманн – Нобелівський лауреат з хімії – був врятований директором сільської школи Унева (Львівська обл.). Будучи шестирічним хлопчиком, він півтора року провів на горищі школи разом зі своєю родиною, ховаючись від нацистів.
Живучи на горищі, маленький Рауль спілкувався виключно з дорослими. Єдиною дитиною, з якою йому інколи вдавалося погратися, був син директора. Більшість свого часу однак він поводив біля маленького віконця, спостерігаючи, як сільські хлопчики ганяють м’яча на шкільному подвір’ї. Видно, це сильно врізалося йому у пам’ять: і унівські хлопці, і темне горище, і єдине вікно у світ, бо пізніше він написав декілька віршів про цей час.
Микола Дюк – директор сільської школи та його дружина Марія переховували єврейську родину півтора року. Вони наражали на небезпеку не лише себе, але й своїх трьох дітей, оскілька кара за допомогу євреям була смертельною. Вони визнані Яд Вашем Праведниками народів світу.