З 20 липня у прокат виходить фільм «Барбі». Образ цієї ляльки знає кожен, вона вважалась еталоном краси і популярності, незмінно усміхнена еталонна американка.
Але чи всі знають, що вона продукт наполегливої єврейської підприємиці Рут Гендлер, родина якої втекла з Польщі від зубожіння та антисемітизму. Дехто вважає, що оригінальна Барбі — така ж єврейка, як і Гендлер, комплексний символ асиміляції в Америці середини 20-го століття.
Історія створення
Рут Гендлер народилася 1916 року в Денвері, штат Колорадо, і була наймолодшою з 10 дітей. Її батько, Яків Москович (пізніше змінив прізвище на Моско), зміг врятуватися від призову в російську армію, як і багато євреїв на початку століття, і в 1907 році прибув до Сполучених Штатів. Її мати Іда, дісталась Америки наступного року на нижній палубі пароплава. Яків був ковалем і перевіз сім’ю до Денвера, де якраз будувалися нові залізниці.
Іда вже була слабкою, коли народила Рут, тож дитину відправили жити до її старшої сестри Сари. Саме в єврейській громаді Денвера, де мешкала Сара, на єврейських молодіжних танцях, коли Рут було 16 років, вона познайомилася з Іззі Гендлером, як пише Робін Гербер, біограф, автор книги “Барбі і Рут: історія найвідомішої у світі ляльки і жінки, яка її створила”. Вона одразу закохалася в Іззі, незаможного студента-митця.
У 19 років Рут вирішила кинути Денверський університет і переїхати до Лос-Анджелеса, де влаштувалася секретаркою на студію Paramount. Іззі незабаром поїхав слідом за нею.
“Поки вони їхали з одного кінця країни в інший, Рут попросила його змінити ім’я на Еліот”, – розповідає Гербер. “Вона відчула на собі антисемітизм 1930-х років, і вважала, що їм буде краще з більш “американським” ім’ям”.
Подружжя ніколи не відмовлялося від свого юдаїзму. Навпаки, з часом вони допомогли заснувати Храм Ісаї в Лос-Анджелесі і стали постійними спонсорами United Jewish Appeal (Об’єднаного єврейського руху). Але Рут була прагматичною, і вона ніколи не забувала, як поліцейські зупинили її машину в Денвері та відпускали антисемітські висловлювання.
Всупереч умовлянням своєї родини, яка знала, що Еліот бідний, Рут вийшла за нього заміж у 1938 році. Вона продовжувала працювати в Paramount, а він вступив до Коледжу дизайну Art Center і почав розробляти освітлювальні прилади, і незабаром Рут та Еліот стали партнерами. В їхньому гаражі Елліот почав створювати вироби з люциту, зокрема, підставки для книг та попільнички, а Рут із задоволенням їх продавала. Вони стали повноцінними бізнес-партнерами: Елліот був тихим творцем, який уникав навіть робити замовлення в ресторані, в той час як Рут була енергійною і безстрашною, схильною до ризику, і, за словами Гербера, вона заявила, що її перший продаж був як “вживання наркотику”.
Друга світова війна підірвала їх бізнес, оскільки президент Франклін Рузвельт обмежив використання пластику лише військовими потребами. Разом з їх другом Гарольдом “Меттом” Метсоном Гендлери зосередилися на виготовленні дерев’яних рамок для картин і меблів для лялькових будиночків. Бізнес був успішним, і вони назвали свою компанію Mattel (Меттел), поєднавши імена Метта та Елліота.
У 1946 році Метсон продав свою частку, і Рут Гендлер стала першою президенткою Mattel. Незабаром компанія почала випускати іграшки. Оскільки дизайнерський відділ був повністю чоловічим, багато перших іграшок були орієнтовані виключно на хлопчиків.
Якось, спостерігаючи за своєю донькою Барбарою, чиїм ім’ям згодом буде названа Барбі, у Рут з’явилася нова ідея. Вона помітила, що Барбара та її подруги граються паперовими ляльками і вдають із себе дорослих жінок. У 1950-х роках єдиними ляльками на ринку були ляльки-пупси, оскільки вважалося, що дівчаткам хочеться гратися в мам.
Під час сімейної подорожі до Швейцарії у 1956 році вона помітила звабливу ляльку, яка зображувала дорослу жінку, що звалася Bild Lilli. Ця іграшка, створена за образом спокусливої героїні коміксів німецького таблоїду Bild, була задумана як сексуальний жартівливий подарунок для чоловіків. Рут побачила в ній прообраз Барбі.
Доросла жінка-лялька для дітей була настільки незвичайною ідеєю, що дизайнери Mattel і навіть чоловік Рут відкинули цю затію, заявивши, що мами ніколи не куплять своїм донькам ляльку з грудьми. Рут вперто стояла на своєму, аж поки перша Барбі, одягнена в чорно-білий купальник і підбори, не дебютувала на Нью-Йоркському ярмарку іграшок у 1959 році.
Певна річ, багато матерів заявили, що лялька виглядає надто сексуально, але їхні доньки були в захваті від неї. Рут спілкувалася безпосередньо з дітьми, просуваючи Mattel на телебаченні, що зробило її першою компанією-виробником іграшок, яка розмістила рекламу в “Діснеївському Клубі Міккі Мауса”.
“Вона повністю змінила наш підхід до купівлі іграшок, – каже Гербер. “До цього моменту діти бачили іграшки лише тоді, коли батьки давали їм подивитися каталог іграшок. Але коли іграшки почали рекламувати по телебаченню, діти бігли до батьків і казали: “Я теж хочу таку іграшку, яку показують по телевізору”.
За перший рік компанія Mattel продала 350 000 ляльок Барбі. Прагнучи задовольняти попит, у 1961 році компанія випустила хлопця Барбі і назвала його на честь сина Гендлерів, Кеннета.
Барбі – феміністка? Сексистка? Асимілянтка? Єврейка?
Худенька, як щепка, фігура Барбі викликала негативну реакцію феміністок у 1970-х роках. “Я не лялька Барбі!” — стало гаслом для учасниць жіночого маршу за рівність 1970 року, що відбувся в Нью-Йорку. Правозахисні групи, які займаються питаннями розладу харчової поведінки, стверджують, що якби Барбі була справжньою жінкою, її пропорції змушували б її ходити на чотирьох, а жирових клітин було б замало для нормальної менструації. У фільмі 2018 року “Крихітні плечі: Переосмислення Барбі” Глорія Стайнем сказала: “Вона втілювала в собі все, чим ми не хотіли бути”.
Гендлер сказала, що Барбі уособлювала можливості для жінок. Жінки не могли відкрити кредитну картку на своє ім’я до 1974 року, натомість Барбі могла купити будь-яке вбрання відповідно до будь-якої кар’єри.
У мемуарах Рут “Лялька мрії: історія Рут Гендлер” вона писала: “Барбі завжди уособлювала той факт, що жінка має вибір. Навіть у ранньому віці Барбі не мусила бути лише подружкою Кена чи завзятою любителькою шопінгу. У неї був одяг, наприклад, для того, щоб розпочати кар’єру медсестри, стюардеси, співачки в нічному клубі.
Але ще задовго до феміністичної дискусії, питання про те, яке відношення американські євреї мають до Барбі, промовисто свідчить про їхнє місце в Сполучених Штатах того часу. Гендлер створила Барбі у 1959 році, коли багато євреїв боролися з явищем асиміляції. І хоча вони все ще стикалися з дискримінацією у післявоєнний період, в той же час у них з’явилось відчуття безпеки – стан, з яким вони ніколи не ототожнювали себе, як стверджує Емілі Тамкін, авторка книги “Погані євреї: Історія американської єврейської політики та особистостей”.
Раптом, як багато інших, вони переїжджають до передмістя, до Америки білих парканів – на територію Барбі.
Але чи справді перша Барбі була єврейкою? Сьюзан Шапіро, авторка бестселера “Барбі: 60 років натхнення”, вважає, що так.
“Я думаю, Рут просто вважала, що Барбі певним чином представляє її”, — сказала Шапіро в інтерв’ю Kveller у 2019 році. “Барбі мала бути загальноамериканською, і я думаю, що Рут справді вважала себе цілком асимільованою в американському суспільстві. Але все ж вона стикалася з антисемітизмом у Paramount Pictures, і її сім’я втекла з Європи через антисемітизм”.
Лялька не вписується в рубрику стереотипних уявлень про ашкеназьку зовнішність — зрештою, її перший образ копіював німецьку секс-ляльку, яка “виглядає дуже по-гойськи”, за словами Гербер.
Тіффані Шлейн, яка зняла у 2005 році короткометражний документальний фільм “Плем’я” про історію євреїв і Барбі, сама є білявою, блакитноокою єврейкою (вона написала фільм разом зі своїм чоловіком, якого за випадковим збігом обставин звали Кеном Голдбергом). Їй часто казали, що вона “не виглядає єврейкою”.
“Зараз ми переживаємо справжнє відродження, коли бачимо, як по-різному виглядають євреї, і немає ніякої “єврейської зовнішності”, немає єдиної ідеології”, – каже Шлейн.
Незалежно від того, що думають американські споживачі, Барбі отримала ярлик “єврейської” через дискримінаційні заборони. У 2003 році вона була тимчасово заборонена релігійною поліцією Саудівської Аравії, яка опублікувала повідомлення: “Єврейські ляльки Барбі з їхнім відвертим одягом і ганебними позами, аксесуарами та інструментами є символом занепаду збоченого Заходу”. Іран також неодноразово перешкоджав продажу ляльок Барбі після того, як у 1996 році оголосив їх неісламськими.