Привіт, мене звати Влада Недак і це мій блог, у якому я ділюсь роздумами на теми, які виникають у щоденному житті та спілкуванні.
Нещодавно моя 11-річна донька поділилась думками про кількість друзів у її колі. І я задумалась, як взагалі батьки вчать дітей дружити в сучасному світі?
Згадала свою маму, яка просто ділила моє оточення на «погані», «бандити», «відмінники» та «звичайні». Ніколи не втручалась, з ким дружити та як дружити. Остаточне рішення оформити мої думки у блог прийшло після спілкування зі психологинею Катериною Гольцберг під час нещодавнього заходу. Пані Катерина поділилась творчими планами написати книгу про дружбу дорослих і як це зараз важливо.
Я вважаю, що ми, батьки, є прикладом дружби.
Діти вчаться дружити, спостерігаючи за тим, як ми будуємо свої стосунки з іншими. Як підтримуємо своїх друзів, розв’язуємо з ними конфлікти, ділимось ресурсами. Саме батьки формують розуміння, кого ми відносимо до подруг та друзів родини, найкращих друзів, друзів дитинства, приятельок та приятелів або просто знайомих. Усе те, як ми характеризуємо друзів, дбаємо про них, скільки часу приділяємо, які маємо спільні плани закладає цінності «дружби» для наших дітей.
Батьки допомагають дітям розвивати навички, необхідні для дружби.
Дуже важливо звертати увагу дітей на те, що кажуть інші та вміти слухати; пояснювати, що інші люди мають свої бажання, інтереси та потреби. А також бути прикладом, як спокійно розвʼязувати суперечки.
Я завжди наголошую, що розмови батьків про емоції вчать дітей розуміти свої почуття та почуття інших. Щирість та підтримка, ключові навички у дружбі, народжуються з емоцій та практики володіння ними. У дружбі трапляються і непорозуміння, і мовчання, і навіть паузи. Але хороші друзі приймають одне одного такими, якими вони є, та визнають свої помилки.
У світі, де значна частина соціалізації відбувається онлайн, нам варто згадати все, що було в нашому дитинстві. Станьте батьками, які дозволяють запрошувати дітей до себе додому, відпускають на ночівлю, чекають, поки діти грають у «квадрат» на стадіоні, відвозять на ігровий майданчик, купують квитки в кіно.
Більше спостерігайте за їхньою взаємодією, але не втручайтеся, якщо це не потрібно. І не забувайте пояснювати, що дружба не може будуватися на образах чи маніпуляціях. А ще вчіть дітей захищати себе та допомагати тим, хто цього потребує.
Для себе я зрозуміла ще у студентські роки, що не всі заводять багато друзів. Деякі щасливі з кількома близькими людьми, а всі інші залишаються у статусі гарних приятельок та приятелів.
Я вважаю, що краще створити для дитини можливості знайти комфортне коло, а не змушувати спілкуватися.
Будь-яке кіно чи серіал (від «Гаррі Поттера» до «Венздей) – це класна можливість обговорити поведінку героїв та навіть уявити, як би дитина вчинила в тій чи іншій ситуації.
А ще:
- Знайте друзів дітей на імена та щось про них
- Запитуйте, що їм подобається робити разом
- Вчіть магічним словам. «Дякую», «вибач», «будь ласка» – секрети дружби, які працюють завжди
- Кажіть, що друзів обирають за серцем, а не за крутістю
- Заохочуйте робити «маленькі добрі вчинки» – взяти для друга або подруги яблуко, намалювати листівку чи підтримати словами
Дружба – це навичка, яку діти опановують поступово, а ми, батьки, можемо відігравати ключову роль у цьому процесі. Через власний приклад, підтримку та щирі розмови ми вчимо їх бачити у світі добро, будувати теплі, чесні й довірливі стосунки.
У кожному моменті, коли дитина знаходить друга або підтримує когось, є частинка батьківського серця. І це, мабуть, одна з найважливіших спадщин, яку ми можемо їм залишити.
Далі буде!