Привіт, мене звати Влада Недак, і цей мій блог, який я планувала вести регулярно наприкінці 2021 року. У такий самий час, у грудні, я підводила професійні та особисті висновки, і мріяла про Новий 2022 рік. Останні роки я щиро дивувалась, скільки люди встигають за рік і як класно мотивують своїми власними підсумками. А потім з нами трапився рік війни, у якому не зважаючі на шок, травму, втрати, постійні емоційні гойдалки та ще багато нових для нас речей, трапились наші “традиційні” речі.
Майже кожна та кожний відсвяткували свій день народження під час війни, у нас були Пасха та Песах, ми всією країною святкували 30-річчя Незалежності України, багато хто одружився, в нас народжувались діти та онуки, наші діти закінчили шкільний рік та почали новий, на темних вулицях багатьох міст ми бачили світло Ханукії, а потім прийшли різдвяні святкування і ми майже завершуємо цей рік. Кожний та кожна вирішує особисто щодо його підсумків та святкувань. Тому я наважусь назвати вам свій головний висновок і він — про людей! Протягом року ми остаточно впевнились, що час дуже обмежений, а люди, які нас оточують — найважливіше!
Почну з родини: час з нашими батьками, сестрами та братами, нашими бабусями та дідусями треба смакувати, поки вони поряд з нами. Навіть якщо вам здається, що сімейні зустрічі, щось постійне та існуюче поза часом, ми дуже на це впливаємо. Тому не забудьте привітати вашу родину, та провести час саме з ними.
Друзі: вони трапляються у наші ранні роки, а потім ми вкладаємо сили на збереження цих відносин. Але дружба трапляється і в 40, хоча раніше мені здавалось, що на це не буде вистачати сил та часу. Саме цього року ми завели неймовірних друзів, “перевірених війною”, та майже рік підтримуємо дружбу на відстані з тими, кого ми знали зі школи або університету, тими хто поїхав. Цінуйте друзів та “інвестуйте” у них свій час, бо саме вони підтримують у час емоційних гойдань.
Відносини, партнерство, або все те, що ми мріємо мати до самої смерті. Війна дуже болісно вдарила саме сюди, поставивши жінок перед вибором між дітьми та чоловіками або партнерами. Та дивлячись на статистику, скільки пар одружуються під час війни, я розумію, що ми готові приймати найважливіші у житті рішення, лише при умові не брехати ні собі, ні партнеру. Будьте впевнені, що саме у цьому партнерстві ви готові провести життя.
Наші діти вимагають від нас бути по-справжньому з ними та насолоджуватися кожною хвилиною. Продовжувати повноцінне життя дітей — це те єдине, що ми повинні “вимагати” від себе, а все інше по відчуттям та за бажанням. Вони дуже гарно все відчувають, розуміють, та будуть нести це жахливе “діти війни” по життю. І я, як мама 19 річного сина, скажу, що у вас не так багато спільних святкувань Нового року разом. Тому моє традиційне “свідоме батьківство” мінімум 15 хвилин в день.
Колеги та коліжанки: мабуть, з ними я провела більшу частину цього року, враховуючи, що під час війни крім “Проекта Кешер в Україні” я очолила ще і Благодійний Фонд “Жіночі можливості”. Мій головний принцип: оточувати себе тими, від кого зростатиму і надихатимуся, вплинув на кількість нових консультантів, спеціалісток, партнерів та просто знайомств під час війни. Саме під час війни ми повернулись до своїх мрій та бажань у професійному плані. Багато хто з нас змінив все або почав карʼєру з нуля, та ми не перестали йти вперед, оточуючі себе “нашими людьми”.
Я, Влада Василівна (як багато хто мене називає). Із собою я провела всі ті перші дні та ночі війни, як кожна та кожний з вас, я приймала остаточне рішення їхати або залишатися, я навчилась себе заспокоювати під час блекаутів, вмикати генератор, ловити мережу у лісі для смс сину та подругам. Я була відверта з собою, пізнавши найстрашніші жахи війни, відчуваючи миті щастя під час війни, дякуючи Вс-ньому за силу, яку знайшла у собі.
На цьому я залишаю вас з собою, з людиною, з якою доведеться провести найбільше годин наодинці протягом життя. Тому вчіться нудьгувати із задоволенням, пізнавайте себе та полюбіть. Далі буде… у 2023 році…
