Ми живемо в такий час, коли для відчуття стабільності думаєш про речі, які залишаються для тебе незмінними. До них я відношу книги. І не просто фізичну річ (хоча в цьому я за традиційний підхід – віддаю перевагу паперовому варіанту, аніж електронній книзі чи в смартфоні), а цілий ритуал та історію.
Своє знайомство з книгою я можу відстежити в глибокому дитинстві з моменту, коли з дідусем ми рано-вранці у вихідний їздили в спеціальний книжковий магазин-склад викуповувати так звані «підписки». Це був свого роду обряд: поїздка на трамваї, черга, спілкування з різними людьми і потім сам зал з величезною кількістю книг – цей особливий запах нового паперу, стопки томів, тиснення імен та назв творів, які я ще не могла прочитати, але завжди промацували руками. Дідусь акуратно перев’язував стопки мотузкою і підкладав папір, щоб не натирати руку. Мені урочисто вручали одну або дві книги, щоб теж їх вести додому і це було посвята у доросле книжкове життя.
Нечисленні державні і світські свята в дитинстві, які передбачали подарунки, не викликали у мене питання, на кшталт: «А що ж буде в цей раз?». Я знала, що книга буде обов’язково, окрім іграшок і якихось інших речей.
Є безцінні для мене екземпляри книг, над якими я проводила вечори, роздивляючись деталі, читаючи опис і захоплюючись змістом. Так, наприклад, книга «Живий світ Галопоглоських островів» про унікальну флору і фауну цього, за моїми дитячим мірками, такого далекого куточка планети, вражала мене усвідомленням, як можна робити такі знімки і де знаходився фотограф в момент самого кадру. А разом з книгою історія того, як рятуючи номер від пожежі в готелі «Москва», дідусь кинувся виносити книги, включаючи цю фотокнигу.
Ще в дитинстві мене заворожував «двохсоттомник» (як його називали в сім’ї). Хто знає, це таке знамените зібрання світової класики в 200 томах, який вийшов в серії БВЛ (Бібліотека світової літератури), і кожен том мав різний відтінок палітурки. Мій час читати його прийшов, коли я навчалась в інституті. А недавно я побачила в Інстаграмі, як цими томами просто декорують кімнату, замовляючи певні відтінки, які підходять по стилістиці.
Після школи я мріяла вступити тільки на «чистий ін’яз» – найпрестижніший факультет в педагогічному інституті. У підсумку я здобула професію вчительки зарубіжної літератури, російської філології та англійської мови. Те, як якісно і якими обсягами ми читали протягом 5 років навчання, які дивовижні були викладачі кафедри зарубіжної літератури та які світські бесіди велися там за чашкою чаю, досі викликає моє захоплення і, безумовно, впливає на мої «стосунки» з книгами.
Не можу сказати точно в який момент, але я стала купувати свої книги, мати свої переваги і збирати свій, як кажуть, check list для прочитання на рік. Коли мене запитують: «А навіщо стільки макулатури? І куди все це подіти потім?», – у мене немає відповіді, тому що це моє життя і моя бібліотека, зібрана свідомо і навмисно. Це книги, які мене захоплювали, вчили і підтримували, деякі все ще чекають свого часу донині, книги, які поза часом, і ті, які читалися просто тому, що модно.
Задумуючи писати цю статтю, хотіла поділитися з вами найкращими, на мій смак, книгами про жінок або кращими автобіографіями і мемуарами, які так мене зараз захоплюють або розповісти про сучасну єврейську прозу, повну гумору, печалі і історії. Але зараз достатньо джерел стосовно того, як орієнтуватися в морі гарної літератури: багато тих, хто робить огляди, збирає добірки книг … Я особисто підписана на кілька Телеграм-каналів, слухаю подкасти про новинки та переможців престижних книжкових премій.
Я повертаюся до того, з чого я почала – книг з дитинства і великої сімейної бібліотеки, що займає цілу стіну кімнати, гордість для дідуся і бабусі, яка дісталася мені у спадок та не викликає в мені нічого, крім моїх дитячих спогадів. Книги іншого часу і іншого покоління, «радянська» класика, популярні детективи 90-х, п’ять енциклопедій з історичними подіями іншої епохи…
Мій висновок простий – книги завжди купуйте для себе. Не для наступного життя, не для того, щоб діти прочитали «класику», не для оформлення простору кабінету. Я точно знаю, що книги живуть своїм життям разом з тими, хто їх придбає, і можуть дуже красномовно розповісти про свою хазяйку або господаря, але це вже інша історія.
Далі буде …
*Фото для блогу: Kseniya Ryabenko