Привіт! Цей мій блог, який я наповнюю думками, досвідом та висновками.

Січнева тема майже була розкрита і готувалась до публікації. Як виявилось, довгоочікуване онлайн доньці раз на тиждень було зіпсовано спілкуванням у класі на цьому тижні. Вирішила не просто розказати, що трапилось, а вголос подумати «Що з цим робити?».

Ви точно зрозумієте, як гірко почути від Соні, що у її 10 років однокласник у спілкуванні використав фразу: «Заткнись, шлюха!».

Думками я шукала відповідь на питання «Коли це з нами трапилось, що в 10 років кидаються такими словами?». Війна так впливає на наших дітей, тому що кожне відео супроводжується матом? Але, на жаль, це трапилось раніше. І це відбувається зовсім поруч. 

Це ми спілкуємось як батьки та даємо приклад виходу емоцій кожного дня.

Це ми питаємо, що дивляться наші діти на YouTube. Коментуємо, якщо це вважається дикунством.

Це ми знаходимо навіть 5 хвилин для того, щоб тактильно підтримати дитину, подивитись в очі, запитати про її день.

Це ми цікавимось життям класу дитини і памʼятаємо класного керівника чи керівницю за іменем, а не просто «ваша» чи «вчителька».

Це ми виправляємо дитину, коли вона називає повну людину «товста».

Це ми не втомлюємось повторювати, що люди різні і немає двох однакових.

Це ми прийняли для себе, що жінка сама обирає карʼєру, партнерство та довжину спідниці.

Це ми мріємо, щоб наші діти стали успішними та знаменитими через свій професійний шлях, а не 100000 підписників.

Це ми – «живий цілодобовий ефір» для наших дітей і не тільки.

Це ми вчимо особистим кордоном і не порушує їх у себе дома.

Це ми відзеркалюємо НАШИХ дітей та даємо приклад у всьому, навіть коли здається, що вони виростають та нас не бачать.

Далі буде!