У романі Ернеста Гемінґвея «По кому подзвін» взято епіграфом цитату з твору англійського поета Джона Донна:

«Немає людини, що була б наче Острів, сама собою, кожна людина є частиною Материка».

Донн розмірковував про життя і смерть, і його думку розвивали пізніші філософи та релігійні діячі. Питання, зрештою, можна поставити і так: що означає не бути окремим? Що значать для нас інші?

Двоє окремих людей стають парою та укладають шлюб – звична конструкція. Саме про це написано вже на початку Тори, у другій главі книги Берешит: Бог створює чоловіка та жінку, аби їм бути разом. Метою цього союзу є продовження та примноження роду – але не тільки: так само сказано, що люди мають бути опорою та допомогою одне одному. Нам потрібен другий, щоб рости, міцнішати, розвиватися, бути у безпеці. Двоє під весільною хупою – один з варіантів такої взаємопідтримки.  

Мати другого – це не лише про шлюб. У книзі Когелет є невеличкий розділ, який так і називається: «Краще двом, ніж одному». Це короткий та напрочуд змістовний текст:

«…Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: «Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу?»… 

Краще двом, як одному, бо мають хорошу плату за труд свій, і якби вони впали, підійме один свого друга. Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть, на нього, – і нитка потрійна нескоро пірветься!»

Тут можна згадати рабі Шимона бар Йохая, одного з відомих кабалістів та автора книги Зогар. Переховуючись від римської влади, він 13 років прожив відлюдником у печері. Та був він не сам, а із сином: вони удвох вчилися й молилися. Згідно з переказами, про їхнє фізичне виживання подбав Всевишній, і біля печери виросло рожкове дерево та пробилося джерело. Але батько й син були підтримкою та опорою один для одного.

Другий потрібен і у дні горя, коли помирає хтось з близьких. Перші сім днів жалоби, що називаються шива, найближчі родичі померлого не виходять з дому – але не лишаються самі. За традицією, сусіди готують для них трапезу співчуття, а рідні та друзі постійно навідують їх, щоб побути поряд, розділити біль і розрадити. Це не просто протистояння горю, це одразу і шлях до повернення у суспільство. 

У єврейських звичаях знаходимо ще один особливий приклад важливості другої людини у нашому житті – хевруту. Це традиційний спосіб вивчення Тори, коли двоє працюють у парі. Назва «хеврута» у перекладі, власне, і означає – «партнерство».

Таке вивчення – цінний досвід для кожного. Учасники можуть мати різний рівень підготовки, і тоді один ділиться знаннями з іншим. Якщо освіченість однакова, то користь приносить обговорення різних точок зору, тлумачення складних місць, пошук глибших сенсів. Більше того, у хевруті дозволено і навіть приписано сперечатися, аби дійти істини.

Навіть той у парі, хто має справді глибокі знання, вчиться також. У Талмуді наводиться вислів:

«Багато чого я навчився у своїх наставників, ще більшого – в товаришів, але найбільше – в учнів». 

У ширшому розумінні хевруту можна побачити у всьому нашому житті: у родині, дружбі, навчанні, бізнесі. Ми вчимося бачити та цінувати інших, набувати знання, ділитqися досвідом, робити добрі справи – робити спільні справи.

Ніхто не Острів. І це важливо.