Привіт, мене звати Влада Недак і це мій блог, де я ділюсь особистим досвідом та обговорюю цікаві теми. Моя остання стаття у грудні 2022 була присвячена нашому оточенню по життю та рівнем його впливу. А сьогодні я ділюсь висновками, які сформувались у мене під час зустрічі команд “Проекта Кешер в Україні” та БФ “Жіночі можливості” минулого тижня у Львові, де ми провели разом 4 дні. Обидві організації, які я очолюю, це, перш за все, люди та взаємодія, а не проєкти та історії успіху. Майже рік назад, коли почалась повномасштабна війна в Україні, я взяла “спрінтерський темп” вважаючи, що треба протриматись 2-3 місяці. Але виявилось, що ми почали тривалий марафон, у якому треба рухатись з командою, відчуваючи її настрій, ефективно взаємодіяти з кожною та кожним, працювати міні командами та всім разом, як цілий організм. Я вважаю, що наступні сім пунктів будуть корисні як керівникам та керівницям, так і всім тим, хто має стосунки, підтримує родину чи друзів, відповідальний за “мікроклімат” в громаді чи багато спілкується у різних чатах!

Як витримати марафон з командою в умовах війни?

1. Підтримувати рутину

Коли людина виконує повсякденні справи, до яких відноситься і робота, вона відволікається та повертає контроль над власним життям. Наявність таких ритуалів, як: щотижневі зустрічі, планування тижня та навіть звітність, врівноважує наше ментальне здоровʼя. За можливості я підтримую свій робочий графік, та графік команди. Якщо раніше я дуже обмежувала відеодзвінки, то зараз, це можливість бачити, підтримувати та ефективно працювати, як вдвох, так і командою.  

2. Регулювати емоційний стан команди завданнями

Зміна емоцій зараз в нас відбувається так швидко, що намагатись це відслідковувати або впливати просто стає неможливим. Але мій вихід — давати такі завдання та таким чином, щоб це дозволило згладити гострі кути, вирівняти емоційний стан. Коли я відчуваю роздратування та відсутність концентрації через це, я пропоную змінити фокус на фізичну працю: перебрати стопку документів, навести порядок у шухляді, знайти дуже важливі методичні розробки з семінарів років 2010-х. Важливо змінити фокус, взяти час на прогулянку, зробити 30 хвилинну гімнастику, щоб тіло «випустило пар», свої негативні емоції.

3. Дробити завдання на невеликі за обсягом

Нам усім стало важко віддаватися роботі так само, як було до війни фізично та психологічно, і це нормально за нинішніх обставин. Тому починаючи з березня, я  ставила перед командою невеликі чіткі завдання на день, тиждень тощо, перевіряючи проміжні результати разом. Жорсткі дедлайни пішли в минуле, а час на форс-мажори став закладатись на кожний новий проєкт та ідею. Регулярна комунікація включає аналіз, що було досягнуто, що “працює”, які виявились проблеми, зауваження, пропозиції. З осені ми перейшли на квартальне планування, а зустріч у Львові стала першою, наближеною до стратегічного планування на рік в умовах війни.

4. Регулярне спілкування

Підтримка комунікації під час війни — річ життєво необхідна, і з першого звернення президента 24 лютого 2022 року ми у цьому впевнились. Я власним прикладом підтримую спілкування з кожним та кожною, тим самим тримаю на контролі ресурсний стан команди. Коли комусь потрібно перепочити, зайнятися особистими справами, просто прогулятися, обов’язково надаю таку можливість. Щоб робочий процес не зупинявся через те, що хтось взяв паузу, ми працюємо міні командами по проєктами. 

Для мене є показовою щоденна комунікація щодо ситуації в країні від представників влади. Тому регулярне інформування команди під час війни важливе. Розуміючи реальний стан справ, можливі сценарії розвитку подій, люди плануватимуть подальші кроки.

5. Хвалити та дякувати

Я вдячна команді за те, що вона продовжує робити свою справу. Не забуваю дякувати персонально кожній та кожному за те, що вони йдуть зі мною пліч-о-пліч у такі часи. Не скупіться хвалити навіть за невеликі досягнення. Щира подяка мотивує, допомагає людині відчувати себе у безпеці, зрозуміти, що її зусилля не марні.

6. Щира турбота та емпатія 

“Як ти?” стало не просто питанням, яким ми починаємо будь-яке спілкування в цей рік. Це перший крок щоб дізнатися, як себе почуває людина, чи все в порядку з нею або її близькими, чи потрібна їй допомога. Його не можна пропускати, навіть якщо це щотижневе спілкування. 

7. Тімбілдинг доречний 

Коли я почала готувати зустріч у Львові, я постійно питала себе: чи доречно буде відвідати музей, чи варто брати квитки на виставу? Ми обрали стримані та актуальні варіанти: відвідали музей Науки, відкритий під час війни, дивились виставу в театрі на малій сцені з інструкцією, як бути під час повітряної тривоги, слухали про українські виноробні під час дегустації та придбали кілька пляшок для себе, аби підтримати тих, хто постраждав та залишився на окупованих територіях. Ми знайомились з тими, хто долучився до команди під час війни та згадували те, що пройшли разом з 2000-х. Ми продовжували піжамні посиденьки і розходились до вже звичної комендантської години… Саме так і виглядає тімбілдинг в умовах війни. 

Ми поїхали не лише з стратегічними планами на 2023 рік, а з оновленими “корпоративними” обовʼязками: продовжити святкувати дні народження кожної та кожного, додавати корпоративні перемоги, будь-то новий проєкт або успішна колобарація, запровадити нові традиції, хоча б святкування ювілейної ракети, збитої ППО, почати готуватись до головної події, нашої перемоги! Тому що ми, як команда рухаємось вперед! 

Далі буде…