Привіт, мене звати Влада Недак і це мій блог, де сьогодні я поділюсь думками щодо проявів та виховання толерантності напередодні Тижня толерантності, який щорічно ініціює спільнота в більшості країн Європи і до якої долучається Проект Кешер в Україні з 2008 року.
Для мене тема толерантності має особливий початок з дитячого майданчика у моєму місті, коли одного разу, серед дітей, однолітків мого сина, мене змусила почервоніти не дитина, а відсутність реакції її мами. Тоді я почула таку фразу від дитини: «А дівчинка чого так смішно ходить, кульгаючи ногами? Чому вона не вміє рівно ходити?» — питаючи про людину з ДЦП. Мама посміхнулась та кинула мені: «Це ж ще дитина, як їй таке складне пояснювати…» Саме тоді я зрозуміла, що виховувати в дітей толерантне ставлення до оточуючих необхідно змалку. Виховувати таких мам, тат або бабусь та дідусів набагато важче, і про це я дізналась з досвідом. Тому сьогодні трішки більше про дітей та менше про батьків.
Діти, не бажають навмисне чинити зло, але можуть ображати своїх однолітків або навіть дорослих. Тому важливо змалку пояснювати, що люди різняться зовнішнім виглядом і захопленнями, нацією, релігією, тим, який одяг вони носять, що їдять та як святкуюють особливі дні. Інколи це виглядає незвично чи смішно, навіть може шокувати. Та я вважаю, що неможливо виховати гармонійну особистість, якщо дитина не розумітиме, як правильно поводитися з людьми не такими, як вона сама чи усі навколо. Світ є різноманітним, тож не треба боятися відкривати його дитині саме таким!
А починати треба не з толерантності, а з виховання поваги до дитини, батьків, до самих себе. Адже неможливо прищепити толерантність дитині, яка сама себе не поважає, звикла терпіти або використовувати в родині гострі образливі жарти, чи звертатися до членів сім’ї грубими фразами. Це все, здавалося б, безневинні речі. Знайдуться ті, хто вважають, яка кому різниця, як ми спілкуємося вдома, мовляв, то наші справи. Усе це так, але живемо ми поки що в цивілізованому світі, де постійно доводиться контактувати з багатьма різними людьми. Саме тому дітей слід привчати толерантно ставитися до всіх. А сім’я – це гарний майданчик, саме в ній легше навчати терпимості та співчуттю: поважати вік та вікові зміни старшого покоління, радіти перемогам батьків та проявляти співчуття до невдач. Якщо навчитися терпимо ставитися до рідних, то стосовно інших це буде значно легше зробити.
Що і якою мовою ми говоримо в родині. Спочатку було слово… Будь-які жаргонні висловлювання та образи впливають з неймовірною силою на формування дитини. Якщо ви дозволяєте ображати, то дитина обов’язково перейме цю манеру висловлюватися. Це стане початком прояву нетолерантного ставлення дитини до своїх однолітків. Стежте за своїм мовленням, як ви називаєте інших, як коментуєте новини або кінострічки, як реагуєте та висловлюєтесь під час конфлікту. Коригуйте дитячі звички лихословити. Навчайте дитину коретно звертатись до інших. Я любила розігрувати гру з сином, а зараз з дочкою, в якій описувала дуже різних людей в різних ситуаціях чи установах, а задача дитини прокомунікувати з ними: спитати дорогу, уточнити ціну чи наявність товару та всяке інше. Не чекайте, що комунікативні зв’язки дитини сформуються з часом самі по собі, саме ви їх і формуєте.
Часто батьки шукають, чим розважитися з дітьми, як їх зацікавити. А все дуже просто – варто завжди починати з розмов. Спілкуйтеся з дітьми на цікаві теми, можливо, і самі дізнаєтеся щось нове. Я з дитинства дуже любила книжки про народи світу, їхні звичаї та обряди і це я закладаю вже своїм дітям. Ми всі мріємо, щоб наші діти подорожували та побачили світ, то вже зараз можемо допомогти їм пізнавати інші культури без упереджень та без стереотипів. Розповідайте про неймовірні відмінності людей в усіх сферах життя. Хтось фарбує волосся у зелений колір, а хтось носить паранджу – і все це можна зустріти в нашій державі. Тому дитині варто пояснити та допомогти проявляти стриманість у своїх емоціях. Усе це індивідуальне світобачення і воно дуже різниться з іншими.
Цікаві історії, відмінності та унікальність можна знайти у своєму родинному корінні. Чи знають ваші діти про своє походження та попередні покоління? Це може стати дослідженням для вас з дітьми і гарним приводом почати розмову щодо того, якими різними ми поєднуємось в сімʼї. Які різні погляди, традиції, обряди, культуру та навіть релігію ми несемо і як з повагою з цим треба поводитись. До речі, нещодавно переглянули з дочкою класну стрічку «Заборонена кухня» (англ. Abe, 2019 р.), яка гідна уваги для родинного кіновечора та обговорення питань виховання толерантності. Дванадцятирічний хлопчик Ейб живе у Брукліні, росте в арабсько-єврейській родині та любить готувати. Кожна зустріч сім’ї – привід для скандалу. Сюжет фільму будується довкола спроби юного кухаря примирити сім’ю за допомогою кулінарії. Я неодноразово підкреслювала, що спілкування з дітьми може відбуватися через гарні стрічки, серіали та навіть інтервʼю, які варто дивитись разом.
Особливу увагу треба приділяти зовнішнім відмінностям та людям з інвалідністю. У когось може бути родима пляма на обличчі, в когось – трохи кирпатий носик чи різнокольорові очі, інші мають якусь інвалідність – але всіх нас об’єднує те, що ми, люди, живемо на цій планеті. І якби всі вибірково ставилися до кожного: добре до красивих, на нашу думку, а решту – зневажали б, щасливішими ми через це не були б і суспільство зазнало би кризи, приклади історії ми, на жаль, вже маємо. Такі речі не всім зрозумілі, дітям це нелегко пояснити, але це важливо і говорити про це потрібно вчасно!
Закінчую свої роздуми тим, що не страшно почути від дитини «незручне» питання або коментар, страшно нам дорослим боятись на нього відповісти! Далі буде…
Фото для блогу: Галина Садірова.